І чуттєвість, і мислення, і дія, і мова здійснюється через якісь речі (явища, процеси) завдяки іншим людям. Наприклад, основа мовної суб’єктивності співвідношення між Я і Ти. Це є мовна основа суб’єктивності.

Багатство людського життя, світ людини полягає в багатоманітних взаємозв’язках і взаємодіях людей один з одним. Людина – суспільна істота і саме як суспільна істота її сутність складає всю сукупність суспільних відносин. Без матеріальних і духовних зв’язків з іншими людьми людина як представник певної спільноти (соціальної групи, класу, нації, народності, народу, людства) є пустою, беззмістовною. Ансамбль всіх суспільних відносин є сутністю особистості, яка і є соціальним визначенням людини. Її сутність не знаходиться всередині неї і не поза нею, а в процесі взаємодії людини із суспільством, світом людей і світом людських речей. Суспільство існує як відношення між людьми. Не можна уявити собі існування людини як суспільної істоти без суспільних відносин. Вирвана із суспільних зв’язків людина перестає бути людиною, бо втрачає свою сутність, внутрішній зміст.

Для людини визначальним є система суспільних відносин людини до людиними, людина і природи, людини до суспільства. Ця система суспільних відносин мінлива, змінюється і людина від епохи до епохи, від цивілізації до цивілізації. Якщо всю сукупність суспільних відносин звести до матеріальних чи духовних, або якщо сама людина вибирає як визначальне ті чи інші суспільні відносини, то ми маємо різні моделі людини: людина матеріальна, людина духовна, людина релігійна, людина економічна, людина політична, людина технічна і т.д.

Коли людина, особливо молода не може виявити свою самість, суб’єктивність, не може себе реалізувати в суспільстві, зокрема на робочому місці вони йде в неформали, неформальні об’єднання. У всьому світі спостерігається тенденція до відказу традиційних форм професіонального представництва суспільних інтересів. Молодіжні люди обминають жорсткі організаційні структури. Вони виникають на межі різних видів суспільних відносин і тим самим прискореності динаміку суспільного розвитку. В самодіяльних об’єднаннях здійснюється відбір найбільш діяльних людей, які проходять провірку на чесність, гуманність, толерантність, справедливість. Це сприяє становленню громадського суспільства.

Індивідуалізм як життєва позиція означає визнання пріоритету інтересу індивіда над колективним інтересом, а також суспільним. Благо, свобода, особистісний розвиток – вища ціль. Така позиція виникає в результаті відособлення атомізації (партикуляризації) індивідів в суспільстві, усвідомлення своєї особистісної визначеності.

Індивідуалізм розвивається разом з усвідомленням цінності окремої людини. І тому індивідуалізм може проявлятись і в анархізмі, і в егоїзмі, і альтруїзмі, і в практицизмі. Індивідуалізм стимулює особисту активність, утверджує моральне достоїнство людини.

Людина індивідуаліст і колективіст, егоїст і альтруїст і т.д. Шлях об’єктивації та суб’єктивації формується людиною. Отже, середовище, суспільство, повсякденна практика повністю не визначає особу та її свідомість. Суспільна практика, яка порушує загальнолюдські норми породжує протилежні цій практиці типи людей. Наприклад, капіталізм породжує індивідуалізм та колективізм. В умовах соціалізму всупереч йому формувався “радянський індивідуалізм” дисиденство.

Людська суб’єктивність збагачується впливами інших людей, їх діями, поведінкою, мисленням, способам життя.

Вплив однієї людини на іншу чи на групу людей (і групи на людину) здійснюється постійно, щоденно у виробництві, управлінні, праці, спілкуванні. Вплив має метою і вироблення загального розуміння, узгодження засобів реалізації, створення сприятливої атмосфери.

Впливати – значить діяти з метою зміни стану того, на кого впливають. Вплив завжди є взаємовплив і має системний характер. Системність впливу в тому, що він здійснюється в різних функціональних і просторово-часових режимах, має рідні рівні організації і наслідки.