У 1930 р. на основі УВО була створена нова потужна політична Організація Українських Націоналістів (ОУН), завданням якої було духовно відродити українську націю та її історичні традиції, здобути і побудувати Українську національну державу. Найвищим органом ОУН був Конгрес Українських Націоналістів, очолював її Провід Українських Націоналістів (ПУН). Організація поділялася на краї, інспекторати, області, округи, надрайони, райони і станиці, які підпорядковувалися крайовим екзекутивам та проводам. Найнижча організаційна одиниця (звено) об’єднувала 3-5 осіб.

У Надвірній на початку 30-х років була створена повітова екзетутива ОУН, яка проводила акції протесту проти польської окупаційної влади, організовувала в селах і містечках страйки, розбудовувала організаційну мережу, готувалася до боїв у разі війни.

У 1934-1936 рр. польська поліція почала в Надвірнянському повіті, що входив до Станиславівського воєводства, нову хвилю масових арештів.

У 1937 р. повітова екзекутива ОУН налагодила зв’язок з українцями в Чехо-Словаччині, які допомагали організації фінансово.

У 1939 р. члени ОУН брали участь у збройній боротьбі на Закарпатті проти угорських загарбників.

У 1914 р. ОУН взяла участь у боротьбі з німецькими завойовниками, а у 1943 р. члени ОУН стали основою новоствореної Української Повстанської Армії (УПА).

У другій половині 1939 р. на західноукраїнські землі з “визвольною місією” прийшли радянські війська. З перших днів окупації розпочалися репресії, переслідування і насаджування нового режиму. Усі промислові і торговельні підприємства було націоналізовано, усі українські партії, товариства і організації було ліквідовано (“Пласт”, “Луг”, “Сокіл”). Наприкінці січня 1940 р. на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію повітів і волостей та утворення районів у Станіславській області було створено Надвірнянський район.

У насадженні нового “порядку” особливою жорстокістю визначалися органи НКВС. Провідні громадські діячі, члени націоналістичних партій та організацій, уникаючи переслідувань, разом з родинами виїздили за кордон. Проте багато зосталося у Надвірній, за що вони згодом заплатили життям.

Радянська влада у Надвірній довго не протрималась. Напад Німеччини на СРСР змусив більшовиків наприкінці червня 1941 р. покинути місто. Радянські війська залишали Надвірну в руїнах і вогнях.

З відступом червоної армії у Надвірній запанувало повне безладдя. Щоб не допустити безпорядків, ОУН організувала місцеве самоврядування, створила мережу тимчасових управ і поліцію.

1 липня 1941 р. місто зайняли мадярські війська і встановили тут свою владу. За 2 місяці панування мадярів у Надвірній було виявлено і розкопано 8 спільних могил, де поховано 112 жертв більшовицького терору на Надвірнянщині. Майже у всіх закатованих людей руки були зв’язані за спиною колючим дротом, обличчя були потрощені, носи позаломлювані, вуха повідрізувані, очі повиколювані. На могилі відправили заупокійну службу 24 священики і встановили високий дубовий хрест.

Наприкінці серпня 1941 р. до Надвірної ввійшли німецькі війська.

За німецької окупації були відновлені гміни, повіти, округи. Надвірнянський повіт належав до Станіславської округи, яка в свою чергу входила до дистрикту “Галіція” із центром у Львові. На чолі повітової управи м. Надвірної стояв староста, за дотриманням порядку наглядав комісаріат української поліції. З перших днів окупації місто опинилося під важким пресом гестапо, яке переслідувало український національно-визвольний рух.

6 жовтня 1941 р. до Надвірної прибула зондеркоманда гестапо на чолі з Крюгером. В автомашині привезли понад 1000 євреїв, яких згодом розстріляли. Того ж дня фашисти знищили ще одну групу, в якій були члени ОУН і мирне українське населення. Їх загнали у приміщення польської школи і підпалили. Допомагали німцям арештовувати підпільників польська організація “Чорна мітла” і власовці, які відзначалися особливою жорстокістю.

У 1943 р. краківський Український центральний комітет домігся в Гітлера дозволу створити дивізію СС “Галичина”, яка мала стати на бік фашистської армії. ОУН противилась створенню дивізії і вербувала людей до УПА .

28 квітня 1943 р. німецький уряд проголосив акт про створення дивізії СС “Галичина”, а вже 22 червня 1943 р. в Надвірній розпочали набір в дивізію.

Одні йшли у дивізію з любові до України, бо сподівалися, що дивізія стане зародком новітнього легіону Українських Січових Стрільців, другі з небажання їхати на примусові роботи до Німеччини, треті, щоб зупинити червону чуму, яка за своєю жорстокістю і цинізмом була лютіша і знищила в багато разів більше українців, ніж чума коричнева.

Кінець 1943 р. позначився політичним посилення німецького терору. Цей масовий терор здійснювали на відплату за збройні виступи УПА проти німецької армії, за допомогу місцевих жителів повстанцям, участь у заборонених організаціях, за переховування євреїв. За весь час окупації Надвірної німці знищили 6284 жителів міста і 282 людей вивезли до Німеччини на примусові роботи.

Бої радянських військ за остаточне звільнення Надвірної від гітлерівських та мадярських військ почалися в кінці липня 1944 р., а вже 24 липня 1944 р. радянські війська повністю заволоділи містом. Разом з червоною армією до Надвірної прибули і радянські урядовці, а до кінця 1944 р. в місті були сформовані органи радянської влади. Після закінчення ІІ світової війни 1945 р. українські землі були об’єднані в межах величезної імперії – СРСР. Надвірна, як і вся Західна Україна переживала процес радянізації. Всі галузі господарства, партійні, радянські, комсомольські, правоохоронні каральні органи були насичені переселеними з усіх кінців імперії “спеціалістами”, а “ворожі” елементи з корінних жителів винищувалися або висилалися в Сибір, Казахстан та інші східні райони Радянського Союзу.

Відповіддю на такі дії нової влади стала партизанська боротьба ОУН-УПА. Члени ОУН покинули місто і пішли