УДК 341.17 + 341.181

Регіональні аспекти співпраці Європейського союзу і Організації з безпеки і співробітництва в Європі

Сергій Кубієвич

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин велику зацікавленість викликає дослідження проблем забезпечення миру і безпеки, розвитку інтеграційних процесів, врегулювання спорів, поваги до прав людини, національних меншин тощо. З огляду на ситуацію, яка склалася за останні роки в Європі і далеко поза нею, діяльність міжнародних організацій на основі загальновизнаних принципів міжнародного права є єдиною можливою альтернативою вирішення вищеперелічених проблем. Необхідно усвідомити, що міжнародні організації, а не держави є тим ключовим компонентом котрий сприяє розвитку дипломатії і об’єднанню інтересів всіх заради досягнення бажаного результату. Таким результатом є мир, стабільність, безпека, гармонізація відносин між державами, співпраця між міжнародними організаціями і т.п.

Ключові слова: Європейський Союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО, ООН, Римський договір, Маастрихтський договір, Пакт стабільності.

Століття, що минуло, запам’яталося нам двома світовими війнами, постійними конфліктами, політикою колоніалізму, протистояння, мілітаризму, агресії в міжнародних відносинах між країнами, що чітко окреслює кризу дипломатії того часу. В той же час, не можна закривати очі на ті зрушення, які мали місце на протязі останніх п’ятдесяти років – це створення такої надмогутньої міжнародної організації як ООН, розвитку регіональних процесів – створення Європейського Союзу (ЄС), Ради Європи (ЄР), Організації північноатлантичного договору (НАТО), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та ін., досягненням у галузі людського виміру, права міжнародних договорів, співробітництва між державами тощо.

Основу написання даної статті складають дослідження таких відомих російських вчених-міжнародників як О. Мешкова, В. Шустова, М. Ентина, М. Петракова, В. Чижова, В. Скакунова, В. Романова та ін. Враховувалися також сучасні дослідження і зарубіжних вчених таких як А. Крайкенмаєр, М. Ван дер Стул, А. Ротфельд, Д. Макголдріка та ін.

Мета даної статті полягає у виділенні загальної проблеми ( пошуку єдиних механізмів координації діяльності таких міжнародних організацій як ЄС і ОБСЄ для вирішення регіональних і глобальних проблем ), її аналізі, дослідженні і виробленні єдиного підходу до вирішення цієї проблеми.

Початок ХХІ ст. є підтвердженням того, що міжнародні відносини вступили в нову епоху – гармонізації, найбільшого розквіту і інтеграції зусиль всієї міжнародної спільноти. Однак, такі явища як війни та конфлікти і надалі вселяють тривогу в наші серця. Вихід з даної ситуації вбачається на мою думку в подоланні цих явищ шляхом превентивної дипломатії і взаємодії між міжнародними організаціями різних видів (унівесальними, регіональними, локальними та ін.). Яскравим прикладом останніх є такі три міжнародні надструктури як Європейський Союз (ЄС), Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). За останні роки спостерігається тенденція до чіткого розподілу ролей між цими організаціями. Європейський Союз – в основному економічне об’єднання з перспективою подальшого розвитку і зміцнення в напрямку забезпечення економічних інтересів держав–членів ЄС, сприяння інтеграційним процесам в межах ЄС, забезпечення прав людини безпосередньо через інституції ЄС тощо. НАТО – це військово – політичний блок на який покладені завдання щодо забезпечення безпеки і миру на континенті. В цій сфері зовнішньо –політична лінія НАТО співпадає з курсом ОБСЄ – універсальної політичної організації, яка об’єднує значно більше держав, ніж НАТО і ЄС на величезному просторі від Ванкувера до Владивостока. Ідея створення цієї організації була втілена за регіональним принципом і покликана координувати зусилля держав у зміцненні безпеки і розвитку співробітництва в Європі. ОБСЄ на етапі свого розвитку від конференції до організації спочатку була загальноєвропейським процесом за “єдину Європу”, який мав покласти край протистоянню двох протилежних систем, забезпечити мир і стабільність на континенті, врешті слугував інтеграційним “мостом” між Заходом і Сходом.

Зникнення протистояння між системами призвело до зближення завдань ОБСЄ і цілей інтеграційних організацій західноєвропейських країн (впершу чергу Європейського Союзу), а зрештою і до зближення сфер їх діяльності [3, c.64]. Після періоду переорієнтації інститутів ОБСЄ (1989–1992р.р.) Гельсінська зустріч НБСЄ 1992 року поставила за мету “інтеграцію інтеграційних утворень”, сприяння подальшому розвитку цих інститутів у відповідності з критерієм “взаємодоповнення”.

Інституційний взаємозв’язок ОБСЄ з ЄС здійснюється на підставі розширення ЄС на Схід за рахунок східноєвропейських країн (Польщі, Чехії, Угорщини, Латвії, Литви, Естонії, Болгарії, Румунії, Словаччини і Словенії) і процесу створення нових інститутів, який відбувається в рамках ОБСЄ [6, c.38]. Більше того, положення про проведення зустрічей в рамках ОБСЄ передбачають участь в них поряд з державами–учасницями і міжнародних організацій. Так після підписання Заключного акту 1975р. в Гельсінкі і проведення трьох Конференцій з людського виміру (Відні, Копенгагені, Москві) велике значення для держав членів ЄС та для його інститутів мають положення про економічне співробітництво, співробітництво в рамках забезпечення прав і основних свобод людини, Декларація принципів Заключного акту, Паризька Хартія для Нової Європи 1990р. та інші документи ОБСЄ. Інститути ЄС (Рада ЄС, Європейський парламент, європейська комісія, Суд Європейських Співтовариств) ведуть активне співробітництво і обмін інформацією з інститутами ОБСЄ – Верховним комісаром у справах національних меншин, Центром із запобіганням конфліктів, діючим Головою, Форумом з безпеки і співробітництва, Бюро з демократичних інститутів і прав людини та ін.) з метою подальшої роботи над створенням єдиної системи цінностей в рамках ОБСЄ. Крім того, в 1991р. була успішно проведена у відповідності з резолюцією Ради Безпеки ООН спільна санкціонуюча операція ЄС і ОБСЄ на Дунаю у