І. МІФОЛОГІЯ

Давньогрецька література виросла на грун-ті міфології, коли, за словами К. Маркса, «становила не тільки арсенал грецького мистецтва, але і його грунт» ' і була якнай-тісніше пов'язана з періодом суспільства докласового, з життям первісного колективу.

У вступі (п. 4) уже було дано визначення античної міфоло-гії як ідеології общинно-родової формації. Як же формується ця ідеологія, які її передумови і шляхи історичного розвитку?

1. Міфологія і первіснообщинна формація, Антична міфологія — це відображення людського життя, його потреб і праг-нень, його ставлення до теперішнього, минулого й майбутнього, його ідеалів і взагалі всіх його матеріальних і духовних життє-вих сил. Тільки розуміння міфології як різновиду конкретно-життєвого мислення перетворює її на той справжній набуток людства, в якому воно відчувало життєву потребу в певні періо-ди свого розвитку. Коли ж поставити питання про те, які саме періоди історичного розвитку людини змушували її мислити мі-фологічно, то тут ми зіткнемося з тією величезною епохою, яку здебільшого називають родовим ладом або, точніше, первіснооб-щинною формацією. АЧфологія — це до певної міри перенесення общинно-родових відносин на природу і на весь світ.

Людині первіснообщинної формації найзрозумілишими і най-ближчими були саме общинно-родові відносини, і тому для неї найпереконливішим поясненням природи було пояснення її як сукупності родинних відносин. Ось чому небо, повітря, земля, море, підземний світ і вся природа виявлялися/однією величез-ною родиною, представники якої неодмінно живі істоти людсько-го типу, що перебувають між собою в певних родинних стосун-ках, відтворюючи первісний колективізм першої історичної формації. На підтвердження цього процесу можна навести думки В. L ТІеніна про «інстинктивну людину, дикуна», що «не виді-ляє себе з природи»2, і К. Маркса про те, що в міфології відобразилася «природа і самі суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім способом народною фантазією».

Одне з найчастіших і традиційних пояснень міфа зводиться до того, що міф — це продукт незрілого мислення, далекого від встановлення та використання наукових законів природи. Про-те цей стан мислення сам потребує пояснення і зовсім не є аб-солютною істиною. Крім того, якби стан мислення і був остан-ньою інстанцією, все одно залишається незрозумілим, чому це раптом знадобилося пояснювати природу і суспільство такими дивними методами. Адже будь-яке пояснення — це зведення незрозумілого до зрозумілого. Але чому ж раптом виявилось зрозумілішим, що сонце — то бик, а місяць — корова чи грім та блискавка — не просто грім та блискавка самі по собі, а зна-ряддя в руках Зевса чи Юпітера? Так само нічого не говорять розмірковування про те, що первісна людина одухотворювала природу, обожнювала її, олюднювала, тобто розуміла антропо-морфно. Насамперед зовсім не зрозуміло, навіщо людині треба було одухотворювати чи обожнювати природу. І те, й те зовсім не таке вже й просте світорозуміння, яке було б зрозумілим само собою і не вимагало ніяких додаткових пояснень."

Говорити просто про одухотворення чи обожнювання недо-сить. Одухотворені істоти чи божества в уявленні первісної Мо->' дини перебували між собою в родинних зв'язках, були один для одного батьками чи дітьми, братами чи сестрами, дідами ч'и онуками, предками чи нащадками і, крім того, всі вони разом утворюють універсальну родову общину, що грунтується на первісному стихійному колективізмі.

Тільки ознайомившись з особливостями родової общини дав-ніх часів, можна зрозуміти міфологію. У самій общині немає нічого міфологічного, чарівного чи магічного. Якщо Гефест — це тільки коваль, перенесений з землі на небо, то в ньому не-має нічого міфологічного, як і в звичайному ковалі на землі. І якщо Деметра — покровителька хліборобства, то вона не має нічого спільного з міфологією. Проте варто тільки перенести общинно-родові відносини на природу (а не переносити їх на природу первісна людина не могла, бо вони були для неї най-ближчими і найзрозумілішими), як уся природа стає міфічною і магічною, сповнюючись живими істотам-и, які своєю величи-ною та силою набагато переважали людину і тому часто пост'а-вали у вигляді різних потвор та страховиськ.

Міфологія — це мислення на певному ступені розвитку люд-ства, а мислення неможливе без узагальнення. Крім того, мис-лення перебуває у єдності з мовою, а кожне слово — це також узагальнення. «Міф» по-грецькому і означає не що інше, як «слово». Отже, міф — це також якесь узагальнення. І ті живі істоти, про які розповідає міфологія, завжди містять якесь уза-гальнення, оскільки їм, як чомусь загальному, "завжди підпоряд-кована певна сфера дійсності як сукупність якоїсь множини чи навіть нескінченного числа окремих явищ. Проте рід ще не мис-литься тут абстрактно, тобто диференційовано-логічно. Рід тут поки що справжній людський, тобто нескінченне об'єднання на-щадків і предків. Перенесений у такому вигляді на природу та світ і в той же час відіграючи роль логічного узагальнення, він і є міфологією, тобто якимось богом, демоном чи героєм, які виступають узагальненням певної сфери дійсності і яким під-порядковані усі окремі явища/ІНедарма В. І. Ленін писав, що «ідеалізм первісний: загальне (поняття, ідея) є о к р є м а с у т-ні с т ь», визнаючи «можливість перетворення (і до того ж непо-мітного, неусвідомлюваного людиною перетворення) абстракт-ного поняття, ідеї в фантазію (кінець кінцем = бога]^ 1.

Первісне мислення міфологічне, і міфологія є різновидом первісного мислення. Проте незважаючи на те, що міфологія і мислення в давні часи пронизували одне одного, саме тому вони за своєю природою зовсім