різні: міф усе одухотворює і завжди сповнений якихось невиразних афективних реакцій на таке саме невиразне життєве оточення, скрізь і в усьому намагається зна-йти магію, мислення ж у всьому прагне знайти наукові законо-мірності і людську практику намагається усвідомити, розумно скерувати й технічно удосконалити. Злиття й боротьба міфоло-гії та мислення існують впродовж тисячоліть, тому необхідно вивчити прогресивний розвиток людського мислення, що йде спершу міфологічним шляхом, а згодом розвивається самостій-но. Головним принципом дослідження античної міфології є роз-гляд міфології не як вічної і непорушної картини, хай і чудової, а як одвічно мінливого людського мислення, що відбиває таку саму мінливу, неспокійну історичну дійсність.
Усі міфологічні образи, крім того, слід вивчати не ізольова-но, а як елементи більш чи менш широких періодів загального розвитку давньогрецької міфології/ Такими періодами були: найдавніша, дофессалійська, доолімпійська, основа античної мі-фології, породжена ще періодом матріархату, фессалійська, або олімпійська, основа, пов'язана з патріархатом і примітивними формами раннього кріто-мікенського рабовласництва, централі-зацією міфології довкола гори Олімп і переходом до художньо розвиненого і суворого героїзму. Згодом — у зв'язку з розкладом первіснообщинної формації і падінням кріто-мікенської куль-тури — виникають витончені форми героїзму в Гомера. Потім наївна й незаймана міфологія гине як самостійна творчість, ві-діграючи, проте, й далі величезну роль як художня форма для
' вираження полісної рабовласницької ідеології та епохи еллі-
"нізму.
2. Періоди розвитку міфологіїМіід міфологічною архаїкою розуміють той найдавніший період міфології — дофессалійський, або доолімпійський, який припадає ще на часи патріархального роду, тобто періоду збиральницько-мисливського господарюван-ня і початкових ступенів продуктивного господарюванні/Про-цес життя давня людина сприймала в хаотично нагромаджено-му вигляді. Тому люди робили все матеріальним і фізичним, /кивим, а часом навіть одухотвореним і розумним, проте все довколишнє вони мислили сліпим, тобто вважали, що ним руха-ють якісь незрозумілі сили. У результаті цього принципом оформлення всіх речей та явищ для первісної свідомості є принцип хаотичності, неспіврозмірності, диспропорції удисгар-монії, що доходить до потворних форм і жахів.ЈЈвіт і^природа для первісних людей були чимось живим і одухотвореним. А ос-кільки первісні люди бачили перед собою тільки Землю з її складовими частинами і Небо, то Земля (грец. chothon), жива, одухотворена, вона з себе все створює і все живить, у тому чис-лі й Небо, яке вона також з себе народжує,— це основа міфо-логії епохи матріархатуХЦя найдавніша міфологія і називаєть-ся хтонічною/ Як жінка на тому ступені голова роду, мати, го-дувальницяН вихователька, так і Земля тут джерело і лоно усього світу, богів, демонів, людей.
Що ж можна сказати про цю міфологію докладніше й кон-кретніше? Відповідь на це запитання залежить від того, який ступінь матріархату матимемо на увазі.
/а) Фетишизм. Відомо, що виробничі сили первісного суспільства проходять дві стадії свого розвитку: привласнюючу і продуктивну. У першому випадку людина, ототожнюючи себе з природою, тобто розуміючи її олюднено (а це означає насам-перед одухотворено), знаходить для себе в цій природі лише готові продукти, необхідні їй для підтримки матеріального жит-тя. Природа тут, з одного боку, вся одухотворена, а з другого — природа вся складається лише з фізичних предметів та сил, за межами яких людина нічого не бачить і не знає і нічого не може банлти чи знатц$ Що ж це за річ, яка й одухотворена і разом з тим^^агкрізь матеріальна, наскрізь фізична? ІТака річ — це фетиш, і таку міфологію називаютьфЈіишизм^Отже, давні люди розуміли фетиш як зосередження магічної, демонічної, живої сили. А оскільки увесь предметний світ одухотворений, то ма-гічна сила розлита по всьому світу і демонічна істота ніяк не відокремлюється від предмета, в якому вона міститься/
Фетишизм у Давній Греції охоплює всі сфери дійсності. На-ведемо кілька прикладів з літературних джерел/^Насамперед серед фетишів бачимо богів та героїв у вигляді необроблених грубих дерев'яних або кам'яних предметів. Такі, наприклад, бо-гиня Латона на Делосі — у вигляді поліна, Геракл у Гієтті — у вигляді каменя, брати Діоскури в Спарті — у вигляді двох колод з поперечними брусками/ Фетишами були і предмети, виготовлені руками людей, наприклад Ахіллів спис, що зцілив ге-роя Телефа. Фетишистське значення мали рослини, тварини і сама людина* а також усі частини її тіла. Так, виноградна лоза і плющ були фетишами Діоніса, і цього бога часом просто на-зивали Плющем. Афіна в одному орфічному гімні іменується «Змія». Крітського Зевса колись сприймали як бика, а «сово-окість» Афіни та «воловоокість» Гери так само вказує, безпереч-но, на давню тотожність їх з совою та коровою (так званий зо-оморфізм). Змія, бик та корова — це вже справжні фетиші.7'
Що ж до людини, то її органи — серце, діафрагма, нирки, очі, волосся, кров, слина — спершу сприймали не як носіїв душі, а як саму душу у вигляді матеріального тіла, тобто фетиша. У Гомера, наприклад, діафрагму сприймають як суб'єкт, як сві- v доме себе «Я». Разом з кров'ю душа покидає тіло.
Коли свідомість людини змінюється і коли під впливом зро-стання продуктивних сил вона вже здобула деяку можливість придивитися до предметів та явищ, а не просто лише інстинк-. тивно користуватися ними чи інстинктивно уникати їх, тоді й довколишня природа розчленовується для неї у вигляді певних сфер, ділянок, груп, різних видів чи типів предметів. Людина не просто з жахом тікає від незрозумілих їй сил, а починає г|ридивлятися до них, розчленовувати їх і в міру можливості Користуватися ними. Тільки на цьому ступені розвитку первіс-ної