досить докладно, ми зіткнемося ще з однією рисою, що стано-вить універсальну властивість усіх богів, демонів та героїв,— це те, що ми звемо icTopji4jHHMH пережитками, рудщ^еніами,_ або реліктами. Який би досконалий ТкГЬув аТггропоморфічний образ бога, демона чи героя в античній міфології, він обов'язкова містив, у собі риси більш раннього, а саме чисто фетишистсько-го, або космічного, розвитку^наприклад совині очі в Афіни, змія — сшщи'^^^иб^Т' Mjy^)oT А^Інй^ очГкорови в Гер_и. До пізніших героїзованих форм матріархальної міфології належать насамперед відомі давньогрецькі амазонки^Це явний рудимент серед нематріархальної і вже чисто героїчної міфології. Амазон-ки — жіноче плем'я, яке живе, за міфами, в Малій Азії, на річ-ці Фермодонті, на острові/Лемносі або в районі Меотиди та Понту Евксинського, у Фракії або в Скіфії. Амазонки не допус-кали чоловіків у своє товариство і визнавали їх тільки заради продовження роду, винищуючи всіх немовлят-хлопчиків. Озброє-ні з ніг до голови, завжди на конях, вони весь час проводили у війнах. Патріархальна, тобто героїчна, міфологія майже завжди . зображає перемогу якого-небудь героя над амазонками. їх пе-ремагали Геракл, Тезей, Беллерофонт, Ахілл.
Так само в міфах, які дійшли до нас, розповідається про шлюби богинь зі смертними героями, а це в період патріарха-ту й героїзму звучало вже як дивна екзотика і як рудимент давно зниклої старовини (пор. Фетіда й Пелей, Афродіта й-Анхіз). тЩт '
в) Рання класика. З переходом від матріархату до патріархату розвивається й новий ступінь міфології, який можна назвати героїчною, олімпійською, або класичною, міфологією, яка грунтується на гармонійному й художньому сприйнятті світу.
У міфології цього періоду постають герої, які перемагають усіх потвор і страховиськ, що колись жахали уяву задавлених незрозумілою і всемогутньою природою людей.
Замість дрібних божків та демонів постає одищголовний, верховний бог Зевс, а всі інші боги та демони йому підлягають. Патріархальна община тепер утверджується й на небі, чи, що те саме, на горі Олімп. Зевс сам веде боротьбу з різними стра-ховиськами, перемагає титанів, циклопів, Тіфона і гігантів, за-ганяє їх під землю чи навіть у Тартар. Гесіод залишив нам яскраві картини титаномахії і тіфонії («Теогонія», 666—735, 820—880), про перемогу ж Зевса над гігантами можна прочи-тали в Аполліодора та Клавдіана.
За Зевсом ідуть інші боги та герої. Аполлон убиває піфій-ського дракона й засновує на тому місці святилищеУТой самий Аполлон убиває двох потворних велетнів, синів Посейдона, Ота і Ефіальта, які, тільки змужнівши, уже мріяли зібратись на Олімп, заволодіти Герою та Артемідою і, мабуть, усім Зеве-совим царством («Одіссея», XI, 305—320). Кадм також убиває дракона і в цій місцевості засновує місто Фіви (Овідій, «Мета-морфози», III, 1—130). Персей убиває Медузу (там же, IV, 765—803), Беллерофонт — Химеру («Іліада», VI," 179—185), Ме-леагр — Калідонського вепря («Іліада», IX, 538—543). Звершує свої 12 подвигів Геракл, Тезей убиває Мінотавра.
Разом з тим з'являються й боги нового типу (їх давні греки називали олімпійськими). Жіночі божества тепер мають нові функції у зв'язку з епохою патріархату та героїзму. Гера стала покровителькою шлюбів та моногамної родини, Деметра —ста-лого, організованого хліборобства, Афіна Паллада — чесної, відкритої неорганізованої війни (на противагу буйному, анархіч-ному й аморальному Аресу), Афродіта стала богинею кохання та краси (замість дикої, всепороджуючої і всезнищуючої боги-ні), Гестія — богинею домашнього патріархального вогнища. 1 навіть Артеміда, що зберегла давні мисливські функції, набу-ла красивого й стрункого вигляду і стала взірцем милого й дружнього ставлення до людей. Зросле ремесло, що стало суттє-вим фактором господарства, теж вимагало для себе відповідного бога, а саме Гефеста, про якого в гомерівському гімні сказано як про покровителя взагалі всієї цивілізації. Богами спеціально патріархального устрою життя стали Афіна Паллада і Аполлон, які славляться мудрістю, красою та художньо-конструктивною діяльністю. А Гермес з примітивного колись божества став по-кровителем будь-якої людської діяльності, включаючи скотар-ство, мистецтво, торгівлю, проводирство по дорогах землі і на-віть загробного світу.
Не лише боги та герої, а й усе життя відображалося тепер у міфах зовсім у новому оформленні. Насамперед перетворює-ться вся природа, що була раніше сповнена для людини страш-них і незрозумілих сил. Тепер природа у давніх греків набуває умиротворення й поетизації, якими вони уславились на всі на-ступні віки. Німфи річок та озер, океаніди, або німфи морів не-реїди, а також німфи гір, лісів, полів раніше уявлялися в дико-му й жахливому вигляді. Тепер же влада людини над природою набагато зросла, тепер вона вже могла спокійніше орієнтувати-ся в ній, розглядати її (а не ховатися від неї), знаходити в ній красу, користуватися нею для своїх потреб. Тепер влада над морською стихією належала не тільки грізному Посейдонові, а й зовсім мирному привітному і мудрому богові морів Нереєві. Німфи, розкидані по всій природі, набули красивого, милого вигляду, ними почали милуватися й поетично оспівувати.
Усім тепер заправляв Зевс, і всі стихійні сили опинилися в його руках. Раніше він сам був і громовим гуркотом, і сліпу-чим спалахом блискавки, і не було іншого божества, до якого можна було б звернутися по допомогу проти нього. Тепер же грім і блискавка, як і вся атмосфера, стали не більше як атри-бутом Зевса, і від розумної волі Зевса стало залежати, коли і з якою метою користуватися йому перуном та