Характерне Зевсове оточення на Олімпі. Біля нього Ніка — Перемога, уже не страшний та нездоланний демон, а чудова кри-лата богиня, яка виступає тільки як символ могутності самого Зевса. Феміда раніше нічим не відрізнялась від Землі і була страшним законом її стихійних дій. Тепер вона богиня права і справедливості, богиня чудового людського правопорядку, і вона — також коло Зевса як символ його добропорядного цар-ства. Діти Зевса і Феміди — Ори, веселі, чудові, благодійні, завжди в танці, богині пір року та державного розпорядку, що якнайсправедливіше насилають з неба атмосферні опади, розчи-няючи й зачиняючи небесні ворота. Поруч із Зевсом і Геба, богиня і символ вічної юності, і хлопчик-виночерпій Ганімед, якого колись Зевс-орел викрав з Землі. Навіть Моири, ці страш-ні богині долі, що порядкували колись у всьому всесвіті, трак-туються тепер як Зевсові дочки і ведуть блаженне життя на світ-лому, легкому, безжурному й чудовому Олімпі.

Веселе, витончене й мудре оточення характерне тепер і для Аполлона з його музами, і для Афродіти з її Еротом та іншими грайливими демонами кохання, з її харітами-граціями, симво-лом красивого, витонченого, веселого і мудрого життя, з його нескінченними танцями, сміхом, безжурністю та радощами.

І людська праця дістала тепер свій подальший і ефективний розвиток. За велінням богині хліборобства Деметри Тріптолем роз'їжджає тепер по всій землі й усіх навчає хліборобству. Лю-дина приручає звірів (відголосок чого бачимо хоча б у міфі про

Геракла та приборкання ним диких коней Діомеда). Гермес і Пан стежать за стадами і не дають їх нікому кривдити. З'явля-ються знамениті міфічні митці (і серед них Дедал), які вража-ють світ своїми відкриттями та винаходами, своєю художньо-технічною творчістю. Так, Дедал збудував ка Кріті знаменитий лабіринт, чудові споруди цареві КокаловС[що врятував його, майданчик для танку Аріадни, зробив крила для свого польоту з сином Ікаром (відому розповідь про це і про трагічну загибель Ікара див. у Овідія — «Метаморфози», VIII, 183—235). Боги Посейдон та Аполлон будують стіни Трої («Іліада», XXI, 440— 457). Характерний міф про Амфіона, що своєю грою змусив ка-мені складатися в стіни Фів. Орфей співом приборкував бурю, грозу та диких звірів, що також було символом влади людсько-го інтелекту та людської творчості над силами природи.

Настає небувалий для тої далекої епохи розквіт художньо-технічної творчості. Збереглися перекази про таких видатних співців, як Мусей, Евмолп, Фамірід, Лін і особливо Орфей, яким приписували риси, що характеризували їх як діячів висхідної цивілізації.

В особі Геракла ця героїчна епоха досягає свого найвищого розквіту. Геракл, син Зевса і смертної жінки Алкмени, не тіль-ки знищує різних страховиськ: Йєменського лева, Лернейську гідру, Керінейську лань, Ерімантського вепра, Стімфалійських птахів, не тільки перемагає природу в міфі про Авгієві стайні і матріархат у міфі про пояс, здобутий в амазонки Іпполіти. Якщо він своїми перемогами над марафонським биком, Діомедовими кіньми, Геріоновими стадами ще зіставний з іншими героями, то були в нього два такі подвиги, якими він перевершив усіх героїв давнини. І ці його подвиги^Вули апофеозом людської моці і ге-роїчної звитяги. На крайньому заході Геракл дійшов до саду Гесперид і заволодів їхніми яблуками, а в глибині землі він дістався до самого Цербера і вивів його на поверхню. Такі міфи могли виникнути лише в епоху свідомої і затятої боротьби лю-дини за своє щастя. Не дивно, що такого героя Зевс узяв на небо і там він узяв шлюб із Гебою, богинею одвічної юності. В інших класичних міфах також розповідалося про перемоги людини над природою.

Коли Едіп розгадав загадку Сфінкса, той кинувся зі скелі; коли Одіссей (чи Орфей) не віддався чарам від співу сирен, вони тут же загинули, коли аргонавти неушкоджені пропливли серед Сімплегад — скель, які доти безперестану сходились і розходились, то ці Сімплегади застигли навіки. Коли ж ті самі аргонавти пропливли повз знамениті яблука Гесперид, то Гес-периди, що охороняли їх, розсипалися пилом і лише згодом на->були свого попереднього вигляду.

г) Пізній героїзм. Люди дужче сміливішають у період пізньої класики, і їхня самостійність у взаєминах з богами по-мітно зростає.

Багато хто з героїв починає змагатися з богами. Дочка царя Тантала Ніоба вважала себе красивішою від богині Латони і пишалася своїми чисельними дітьми. Діти Латони перебили всіх дітей Ніоби, а сама вона з горя перетворилася на скелкіТз якої полилися струмки її сліз. Співець Фамірід вступає в музичне змагання з музами, за що покараний сліпотою. Лідійський цар Тантал, що був сином Зевса і мав прихильність серед богів, запишався з своєї влади, величезного багатства і своєї дружби з богами, в результаті чого викрав з неба амбросію і нектар і став роздавати ці божественні наїдки звичайним людям. Сізіф підгледів любовні зустрічі Зевса та Егіни й почав розголошу-вати цю таємницю серед людей. Цар Іксіон закохався в Геру, дружину верховного бога Зевса, і, обіймаючи хмару, думав, що , обіймає Геру. Тітій закохався в Латону, матір Аполлона и Ар-теміди, за що вони його й убили. Тантал насмілився почастувати богів смаженим м'ясом свого власного сина, а Сізіф намагався обдурити Аїд і просив повернути його на Землю, щоб вплинути на свою неблагочестиву дружину. Ахілл у Гомеровій «Іліаді» лає Аполлона останніми словами за переховування свого ворога Гектора. А давньогрецький герой Діомед просто йде врукопаш на Ареса й Афродіту