Для епохи розкладу героїчної міфології характерні міфи про родове прокляття, яке веде до загибелі кількох поколінь підряд.

Один фіванський цар Лай украв дитину, і його прокляв бать-ко цієї дитини. Виникли відомі міфи про загибель фіванських царів. Лай гине від руки власного сина Едіпа. Едіп жениться на своїй матері Йокасті, не знаючи, що вона його мати. Йокаста ж, дізнавшись, що Едіп її син, кінчає життя самогубством; Едіпові сини Етеокл і Полінік гинуть у битві, пішовши врукопаш один на одного; син Етеокла Лаодамант гине від прибічників бать-кового брата Полініка, що напали на Фіви, а син Полініка Фер-сандр гине перед Троянською війною від Телефа і Мізії.

Загальновідомі Танталові злочини, які ще примножили його нащадки. Танталів син Пелопс обдурив візника Міртіла, якому він пообіцяв півцарства за допомогу в перемозі над царем Ено-маєм, і Міртіл прокляв його, внаслідок чого Пелепсові сини Ат-рей і Фієст все життя ворогують. Атрей помилково вбиває свого власного сина, якого підіслав Фієст, у відповідь на це він частує Фієста засмаженим м'ясом Фієстових дітей. Свою дружину Ае-ропу, яка сприяла підступам Фієста, він кидає в море і посилає

Фієспрвого сина до самого Фієста, щоб убити його, але син, розгадавши Атреєві підступи, убиває Атрея. Два Атреєві сини, що лишилися живі, ведуть запеклу Троянську війну, по закін-ченні якої Клітемнестра з ревнощів і помсти убиває свого чоло-віка Агамемнона. Клітемнестру і її коханця Егісфа, Фієстового сина, убиває син Агамемнона і Клітемнестри Орест, за що його переслідують підземні Ерінії. І показово, що очищення від сво-го злочину Орест дістає не в Дельфах, у святилищі Аполлона, а за рішенням ареопагу (світського суду) в Афінах під голову-ванням Афіни Паллади. Так, вихід з общинно-родових відносин намічається на шляхах афінської державності і громадянськос-ті, тобто вже за межами самої первіснообщинної формації. ф/ д) Самозаперечення міфології. Відомі два чудо-* ві міфи, за якими можна простежити, як давньогрецька міфоло-гія доходила до того, що інакше, як самозапереченням міфоло-гії, й назвати не можна.

Насамперед,— це міфологія Діоніса, але не того давнього Діоніса, що мав ім'я Загрей і що його розтерзали Титани. Це другий Діоніс, син Зевса і смертної жінки Семели, який усла-вився як засновник оргій і бог нестямних вакханок. Ця оргіа-стична релігія Діоніса, що пронеслася бурею по всій тодішній Греції в VII ст. до н. є., об'єднала в своєму служінні богу всі стани і тому була глибоко демократичною, спрямованою до того ж проти аристократичного Олімпу^?

Екстаз та екзальтація Діонісовихгірибічників створювали в давніх греків ілюзію внутрішнього єднання з божеством і тим самим начеб зникала бездонна прірва між богами та людьми. Бог ставав внутрішньо близьким людині. Тому Діонісів культ, збільшуючи самостійність людей, знімав з неї міфологічну спря-мованість. Поставши на Діонісовому культі, трагедія взяла мі-фологію лише як службовий матеріал, а комедія, що постала також з Діонісового культу, прямо вела до різкої критики дав-ніх богів і до повного їх повалення. В Евріпіда та в Арістофана міфологічні боги самі свідчать про свою нікчемність, і міфоло-гія в давньогрецькій драмі, а отже, й у житті, явно вела до са-мозаперечення.

Другий тип самозаперечення виник у зв'язку з образом Про-метея. Сам Прометей — божество. Він або син титана Япета, або сам титан, тобто він або двоюрідний брат Зевсові, або навіть дядько. Коли Зевс перемагає титанів і настає героїчний вік, Прометей за свою допомогу людям зазнає від Зевса покаран-ня — його приковано до скелі у Скіфії чи на Кавказі. Покаран-ня Прометея зрозуміле, оскільки він противник олімпійського героїзму, тобто міфології, пов'язаної з Зевсом. Ось чому впро-довж усього героїчного віку Прометея приковано до скелі.

Та ось героїчний вік підходить до кінця. Незадовго до Тро-янської війни, останнього великого діянні героїчного віку, Ге-ракл визволяє Прометея і між Зевсом та Прометеем укладається велике примирення, яке означає торжество Прометея, що дав людям вогонь і засади цивілізації, зробив людство самостійним і незалежним від богів. Постав герой, що спирався тільки на власний розум і на власні руки, тобто людина нашої цивіліза-ції, яка хоче опанувати сили природи замість рабського слу-жіння їм і прагне постійного прогресу. Таким чином, Прометей, будучи богом, руйнував віру в божертво взагалі і в міфологічне сприйняття світу. Недарма міфи про Діоніса та Прометея по-стали й розквітли на зорі класового рабовласницького суспіль-ства, в період формування давньогрецької демократичної поліс-ної системи.

Кажучи про загибель ранньої міфології, ми повинні врахо-вувати ще один тип міфів — це досить поширені міфи про пере-творення, або метаморфози. В елліністично-римський період . античної літератури виробився навіть спеціальний жанр пере-творення, який дістав своє геніальне втілення у відомому творі Овідія «Метаморфози».

Здебільшого тут мають на увазі міф, де в результаті певних перипетій відбуваються перетворення персонажів на предмети неживого світу, на рослини, на тварини. Так, Нарцис, що любив видивлятися на своє відображення у воді, перетворюється на квітку з такою самою назвою (Овідій, «Метаморфози», III,