Виявляється, що всі явища природи колись розуміли міфоло-гічно, тобто одухотворювали їх, але з часом вони втратили свою міфічність. Тільки людська пам'ять пізньої античності зберегла спогади про їхнє давнє міфологічне минуле, знаходячи в них уже тільки поетичну красу. Проте оскільки такого роду міфи виникали і набагато раніше за елліністично-римський час, вони свідчать про загибель наївної міфології, про заміну її зви-чайною, тверезою і реалістичною поетизацією природи та лю-дини.

є) Пізня класика і декаданс. Міфологія в розу-мінні наївної віри закінчилася разом з первіснообщинною фор-мацією, для якої вона була необхідною ідеологією.

Класове рабовласницьке суспільство в Давній Греції і літе-ратура, що виникла в ньому, активно використовують міфоло-гію в своїх цілях, політичних і художніх.

Особливо широко використано міфологію в давньогрецькій трагедії. Афіна Паллада опинилася в Есхіла богинею висхід-них демократичних Афін. Прометей сповнений сучасних Есхіло-ві передових і навіть революційних ідей. Аякс у Софокла за-хищає свою особисту честь, а Антігона бореться з тираніч-ними законами держави. Міфологічні герої в Евріпіда стають звичайними людьми, часом слабкими, нестійкими, сповненими суперечностей.

Міфологія періоду літературної класики все ще насичена великими ідеями, хоча її антропоморфізм тут лише зовнішня художня форма. В епоху ж еллінізму і в наступні віки антич-ного світу міфологія остаточно перетворюється на чисто літе-ратурний прийом. Правда, «останні чотири віки античної філо-софії, протягом яких зароджувався, розквітав і вироджувався неоплатонізм, ознаменувались філософською реставрацією ста-ровинної міфології, коли філософи розуміли під давніми богами ті чи ті філософські категорії і будували на міфах цілу систему філософії або, точніше кажучи, своєрідну систему логічних ка-# тегорій. При цьому відродження давньої міфології в суспільно-політичній і чисто життєвій практиці неминуче зазнавало краху, як це сталося в IV ст. н. є. з імператором Юліаном, який за-ри-нув з-за своїх намагань втілити в життя держави поганську релігію та міфологію.У пам'яті культурного суспільства антич-на міфологія лишилась прекрасним дитинством людства, яке загинуло в той самий момент, коли людство стало виробляти наукові та науково-філософські погляди на світ і природу.-

II. ДОГОМЕРІВСЬКА ПОЕЗІЯ

Першими за часом виникнення пам'ятками давньогрецької літератури є Гомерові поеми «Іліада» і «Одіссея»^ Проте уже одне те, що ці твори величезних розмірів і при своєму розгляді виявляють риси дуже складного розвитку і сталої пое-тичної техніки,/змушує нас визнати існування досить широкої до-гомерівської творчості, без якої Гомерові поеми не могли б з'яви-тись./Деякі вказівки на цю догомерівську творчість можна зна-йти в самих Гомерових поемах. !Як відомо, в Гомерових поемах зображено лише окремі події з великої троянської міфології. Вони передбачають існування інших поем, де, безперечно, по-вніше було відображено тільки згадані Гомером факти. Про поеми епічного, ліричного, ліро-епічного і драматичного жанрів, які не дійшли до нас повністю, можна судити на підставі пізні-ших викладів і посилань на них в античній літературі. Різного роду трудові (пісні гончара, борошномелів), весільні, поховаль-ні та інші пісні існували у давніх греків так само, як і в будь-якому іншому фольклорі. Збереглися імена відомих співців та творців пісень: Орфея, Ліна, Мусея, Евмолпа та інших, яких пам'ятали впродовж усієї античності. Антична література дає нам безліч різних відомостей про найдавніші поетичні твори і напівлегендарних співців, які часом навіть, за переказами, су-перничали з Гомером і в народній пам'яті лишилися мудрецями, мало в чому поступаючись перед Аполлоном та музами, покро-вителями мистецтв.

Первісні поетичні форми, пов'язані з релігійною та побуто-вою практикою, згадано в Гомера. Стародавні коментатори Гомера, так звані схоліасти, на цій підставі перераховували такі види цих пісень, як пеанічний, френетнчний, гіпорхематич-ний, софроністичний, енкоміастичний. Можна сказати, що тут проведено поділ найдавніших ліричних форм, хорових і соль-них, які часто не відокремлювались *від танцю і завжди вико-нувалися з музичним супроводом.

Розгляньмо ці види пісень.

1. Види ліричних пісень. Пеан — це гімн на честь Аполло-на. Серед гімнів богам Гомер знає саме цей пеан. Згадується він в «Іліаді» (І, 473), де ахейські отроки співають його під час жертвоприношення, щоб припинилась чума після повернення Хрісеїди, і там (XXII, 391), де Ахілл думає проспівати пеан на честь своєї перемоги над Гектором.

Френос (грец. threnos — плач), тобто поховальна або за-упокійна пісня, виконується над трупом Гектора («Іліада», XXIV, 720—731) і на урочистих похоронах Ахілл а («Одіссея», XXIV, 60—65), де беруть участь дев'ять муз, які й співають цей френос, причому поховальні співи усіх богів і людей біля тіла Ахіллового тривали 17 днів.

Гіпорхема — пісня, яка акомпанується до танку, можли-во, згадана в описі Ахіллового щита («Іліада», XVIII, 569— 572), де під спів юнака і під його гру на формінзі ведуть хоро-вод робітники на винограднику.

Софроністична (грец. sophronisma — навіяння), тобто моралізаторська пісня, теж прямо не згадувана в Гомера, але про неї можна зробити висновок на підставі одного цікавого по-відомлення («Одіссея», III, 267). Тут розповідається про те, що Агамемнон, їдучи під Трою, залишив співця наглядати за його дружиною Клітемнестрою, який, мабуть, мав давати їй мудрі настанови. Проте цього співця Егісф вислав на пустельний ост-рів, і там він загинув.

Е н к о м і й — хвалебна пісня на честь славних мужів, співає