Таким чином, навіть наші скупі відомості про догомерів-ський героїчний епос дають змогу чітко простежити деякі етапи його розвитку: 1) френетичний епітафій (надгробний плач) і навіть агон (мусичні змагання на могилі); 2) «слава» героя, яку урочисто виконували на спеціально присвяченому йому святкуванні; 3) «слава» героя, урочисто виконувана на бенке-тах військової аристократії; 4) знижений за стилем енкомій ге-роям і цивільному або домашньому життю; 5) сколій певним видатним особам, але вже не давнім героям, а просто як роз-вага на бенкетах.

Таку саму еволюцію можна простежити і в епосі про богів. Тільки тут процес його розвитку починається не з культу помер-лого героя, а з жертвоприношення певному божеству, що супро-воджувалось висловлюваннями, досить лаконічними. Так, жертва Діонісу супроводжувалась екстатичним вигукуванням одного з його імен — «Дифірамб». Згодом, з послабленням чисто культо-вої сторони, виділяється словесна, розцвічена довгими розпові-дями про діяння божества. Історія створеного таким чином епо-су про божество збіглася з еволюцією героїчного епосу. Так, Гомерові гімни (перші п'ять гімнів), що становлять розвинутий епос про богів, нічим не відрізняється від гомерівського епосу про героїв. Від первісної жертовної, молитовної основи епосу про богів тут нічого не лишилось, крім окремих коротких виразів.

б) Негероїчний епос за часом виникнення раніший, ніж героїчний. Що ж до казки, різного роду притч, байки, пов-чань, то вони спершу були не тільки віршованими, а, мабуть, чисто прозаїчними або мішаними за стилем. Простежити етапи розвитку їх дуже важко, незважаючи на велику поширеність цього жанру в давніх греків. Так, одна з найраніших притч про солов'я та яструба згадується в поемі Гесіода «Труди і дні» (202—212). З іменем же напівлегендарного Езопа пов'язували пізніше розвиток байки.

3. Співці та поети догомерівського часу. Імена поетів дого-мерівської поезії здебільшого вигадані і ні в якому разі їх не треба розуміти буквально. Народна традиція ніколи не забувала цих імен і розцвічувала своєю фантазією перекази про їхнє життя і творчість.

а) Серед найславетніших співців відомий О р ф є йл Це ім'я античного співця, героя, мага і жерця, стало особливо популяр-ним у VI ст. до н. є., коли був дуже поширений культ Діоніса, що справив величезний демократичний вплив на настрої, на дер-жавність Аттіки епохи Пісістрата , на філософію. Вважали, що Орфей на десять поколінь старший за Гомера. Цим пояснюєть-ся багато що в міфології Орфея. Народився він у Фессалійській Пієрії, під Олімпом, де царювали самі музи, або, за іншим варіантом, у Фракії, де його батьками були муза Калліопа і фра-кійський цар Еагр. Орфей — винятковий співець і гравець на лірі. Від його співу та музики рухаються дерева і скелі, прибор-куються дикі звірі, а пісні його слухає сам неприступний Аїд. Після загибелі Орфея тіло його поховали музи, а його ліра і го-г>о™ ппипливли по беоегів ріки Мілету поблизу Смірни, де Гомер, за переказами, створив свої поеми. Легенда про Орфея та міфи про нього розвивалися на основі використання різних міфологічних мотивів (мотив чарівної дії музики Орфея запозичено з старофіванських міфів про Амфіона, сходження в Аїд — з подвигів Геракла, розтерзання Орфея вакханками — з міфів про Діоніса Загрея, розтерзаного титанами). З другого боку, міф про Орфея вкраплюється тепер у старі міфи, як, на-приклад, у міф про аргонавтів: ватажок аргонавтів Язон запро-шує цього фракійського співця в далеку мандрівку, і той пере-магає своїм співом сирен, приборкує бурю і допомагає веслярам (Піндар, Аполлоній Родоський). Орфеєві і в той час припису-вали багато літературних творів: велику теогонічну поему в 24 піснях, що дійшла до нас у фрагментах, чисельні уривки гімніч-ного, пророцького, напівміфологічного, напівфілософського зміс-ту, окремий збірник під назвою «Орфічні гімни», до якого уві-йшли гімни починаючи з VI—V ст. до н. є. і кінчаючи першими століттями н. є.

Тенденції поставити Орфея над Гомером в поетичному та музичному відношенні проявилися в тому, що йому приписува-лось відкриття гекзаметра, винахід ліри чи одержання її від Аполлона або Гермеса.

б) Інші співці. За вчителя або учня Орфея вважали Мусея (Мусей — від слова «муза»), якому приписували перене-сення орфічного вчення з Пієрії в Середню Грецію, на Гелікон і в Аттіку. Йому приписували й теогонію, різного роду гімни та вислови. Деякі античні автори (Павсаній) вважали гімн богині Деметрі єдиним твором Мусея. Мусеєвому сину Евмолпу («ев-молп» — чудовий спів) приписували поширення творів свого батька — головна роль в Елевсинських містеріях. Гімнічного поета Памфа («памф» — всесвітлий) Павсаній теж відносив до догомерівського часу. Все це були пізніші мусичні персоніфіка-ції колись напівлегендарних поетів.

Поряд з Орфеєм був відомий співець Філаммон, учасник по-ходу аргонавтів, шанований у дельфійській релігії Аполлона. Казали також, що він перший створив хори дівчат. Філаммон — син Аполлона і німфи. Сином Філаммона був не менш знаме-нитий Фамірід, переможець у гімнічних змаганнях у Дель-фах, який так запишався своїм мистецтвом, що хотів змагатися з самими музами, за що вони його осліпили («Іліада», II, 594 і далі). На Делосі була легенда про співця Олена