V. ВИДИ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ТЕКСТІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕДАГУВАННЯ

1. Види текстів за способом викладу в них матеріалу. Особ-ливості їх редагування. У літературі з теорії редагування є різні на-зви цього поняття: види текстів (А.Абрамович і Е.Лазаревич, К.Накоря-кова), групи текстів (М.Сікорський), типи викладу (побудови) тексту

поділено їх на 4 види (А.Абрамович і Е.Лазаревич), на 3 види (А.Міль-чин, К.Накорякова, М.Сікорський). Причому ці типи не завжди збігають-ся. Наприклад, А.Абрамович і Е.Лазаревич виокремлюють описовий, розповідний тексти, текст-роздум, текст-визначення. Опис, розповідь і роздум виокремлює також М.Сікорський, але зазначає, що в ці види тексту входить і визначення (в різні види). К.Накорякова включає ви-значення в роздум, а А.Мільчин пише про розповідний, описовий і по-яснювальний типи викладу.

1. Розповідь. В основі розповіді-розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього текс-ту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'яза-ний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Розповідь - найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють ос-новні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами розпові-ді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ята-ючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усуну-ти непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'-язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповід-ний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтона-цію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою

й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді - епіч-ний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому - події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають че-рез жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта-ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний -для образного висвіт-лення подій. У публіцистиці поєднуються эбо чергуються обиізя спо-соби розповіді1.

2. Опис. Усі дослідники наголошують на тому, що описовими нази-ваються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через пере-лічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що ха-рактеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю розташу-вання тощо. Редагуючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про предмет у цілому. Грсюд виключити вигуїіНі частини, кб пов'язані з основною . мою, а також деталі, які захаращують виклад. Є різні класифікації описових текстів. А.Е.Мільчин поділяє ці тексти на аналітичні й синте-тичні. В аналітичному описовому тексті опис іде від загальної характе-ристики об'єкта до характеристики його окремих частин. Об'єкт спочат-ку подають у загальному вигляді, а потім аналітично розчленовують на частини. У синтетичному описовому тексті загальну характеристику об'єкта подають після змалювання його окремих частин. Отже, тут частини складаються, синтезуються в ціле2. К.М.Накорякова наводить іншу класифікацію. Вона поділяє описи на статичні й динамічні. Дина-мічними можуть бути описи не тільки предмета в русі, але й предмета нерухомого. Активним у цьому випадку є спостерігач, який привертає нашу увагу до змін, що відбуваються з об'єктом, з предметом опису,

1 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.69; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования.-М.: Высш. шк., 1980.-С.216-217; НакоряковаК.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47-56; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. -С. 137-138.

2 Див.: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. -М.: Книга, 1972.-С.72-73.

надає описові активного характеру своїм ставленням до нього1. В опи-сах завжди яскраво виявляється авторська індивідуальність. Мистецт-во опису - це мистецтво деталі. Якщо в описах наукових деталь має бути точною, наперед обумовленою, доцільною, то в художній літера-турі деталь часто тим цінніша, чим вона несподіваніша. Опис дуже насичений риторичними фігурами; читач знайде в ньому порівняння, протиставлення, негативні характеристики, образне узагальнення по-баченого звертання до історії, анафооу. риторичне запитання. У син-таксичній структурі переважають строфи номінативного типу, енергійні-ші, иім і і, в >ік^іх присудки вйрзж&кі Дієсловами .

3. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми -це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлю-вань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що об-ґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб