Ми побудували суспільство на парадоксі. Ми продовжуємо змінювати свої цінності, і весь час проголошуємо, що незмінні цінності ми цінимо! Не будуйте замків з піску. Все створене в нашому суспільстві не служить своєму призначеню – становленню нас як людини, з метою пізнання себе і Бога. Наша конструкція помилкова. У людства немає шансів піднятися вище своїх найнижчих думок, поки воно не підніматися до своїх найвищих уявлень. Поки суспільство бачить себе поділеним, воно живе в ілюзії. Рівень розвитку суспільства, незмінно відображається на степені двоякості його мислення. Ми відділилися від власної правди. Ігноруючи її змінюючи, перекручуючи, спотворюючи її, щоб вона відповідала нашим наперед складеним помислам про те, як усе повинно бути. И все життя ми не приймаємо те, що є в дійсності. Було б сумно якщо б ми обмежились відкиданням менш власних речей, таких як спустошення озонового рівня, знищення старих лісів, жахливого ставлення до молоді. Але ми не задовольняємось відкиданням того, що бачимо навколо себе. Ми не заспокоїмось поки не відречемося також від всього, що бачимо у себе в середині. І ніде воно не є таким зрадливим, як самозречення. Ви не бачите в середині себе добро і співстраждання, не бачите в середині себе всю мудрість, ви не бачите тих безмежних можливостей якими обрадувала вас природа.

Ви бачите і відчуваєте в середині себе Бога, і все ж зрікаєтесь цього. І чим далі ми уявляємо собі від нас Бога, тим далі ми відходимо від власної природи, від спустошення природних ресурсів нашої планети до жорстокого поводження з дітьми та людьми похилого віку, від отруєння атмосфери фтор вуглеводними і збільшення ракових хвороб, ви бачите, але не вірите в це.

Ви настільки ополонені ілюзією і занурені в неї, що нічого не бачите за нею. Як ми можемо мати розвинуту технологію не маючи розвинутого мислення, вона приведе до загибелі.

Необхідно змінитися, проявити себе, свою вищу природу, щоб покласти кінець цій ілюзії. Людина може продовжувати діяти так як вона діє зараз сама з собою і з іншими до тих пір поки не зрозуміє, що це не відповідає її інтересам, і що наслідки її вчинків негативні.

Від отруєння атмосфери і збільшення ракових хвороб. Наше суспільство рухається назад, а не вперед. Нам властиво називати регрес прогресом. Сімдесят років тому багато хто в світі проявляв більше співчуття і любові чим сьогодні. Ми відносимось до істот, які вражаюче нездатні навіть контролювати себе.

Ми більше платимо футболістам чим вчителям і священникам. Ми діємо в протиріччі з метою до якої прагне суспільство.

Люди повинні вирішувати свою долю, тому що можливість вибору обмежена. Необхідно змінитися, проявити себе, свою вищу природу, щоб покласти кінець цій ілюзії.