Початкова школа найчастіше 6-класна - має два цикли: 2 і 4 роки. Се-редня - теж 6-класна, якщо учень ус-пішно долає сходинки, are обов'язко-ві лише 5 класів (у Шотландії — 4). Якщо учень продовжує навчання у денній державній школі, то для нього заняття безкоштовні. Але він може засвоювати фах на виробництві (система учнівства) й відвідувати профшколу. Можна навчатися і в коледжах подальшої освіті. Успішна навчання в усіх зазначених закладах дає мож-ливість отримати сертифікат про се-редню освіту, якість якого дуже зале-жить від кількості складений на "від-мінно" предметів.

Поряд із державними існують приватні школи та інші заклади осві-ти, як звичайні, так і інтернатні. І ду-же часто батьки віддають перевагу навчанню своїх дітей у приватних закладах.

Всі університети Великобританії ма-ють високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчан-ня. Загальну політику у вищій освіті здій-снює Міністерство освіти й науки шля-хом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шот-ландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. Таке широке пред-ставництво дає змогу поєднати інтереси держави й вищих шкіл, досить об'єктив-но оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчаль-них послуг і рівень закладу. Консульта-тивним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники ви-щих закладів освіти (ВЗО): 76 уні-верситетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 нав-чальних центри та коледжі різ-ного типу, серед яких чимало гіган-тів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами десятком-другим студентів [8; ст.8]. Для того щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї назви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 сту-дентів, з них понад 3000 - на денно-му навчанні за програмами універ-ситетського рівня.

У Великобританії університетська освіта зберегла елітну спрямованість; можливість отримати освіту розглядається швидше як привілей, аніж право. Громадянські та технологічні університети, створені на базі технологічних коледжів займають у Англії менш престижне місце. Створені за ініціативою підприємців, вони пропонують програми курси навчання відповідно до інтересів промисловості та бізнесу. Вищі навчальні заклади Великобританії неофіційно, проте до-сить чітко диференційовані за своїм престижем, який визначає вимоги до вступників і витрати на навчання. Найбільш престижні найстаріші університети (Оксфордський і Кембриджський). Вони наприклад, навчаються 10 тис. студентів. У складі університету функціонують 28 коледжів. Показово, що 26 із 34 прем’єр-міністрів Великобританії були випускниками Кембріджського чи Оксфордського університетів [2, с 321]

Манчестерський інститут науки і технології, Манчестерська школа бізнесу, Ко-ролівський коледж мистецтв, Лондонська вища школа бізнесу, Кренфілдський технологічний інститут

Англійські університети завдяки багатовіковій традиції зберегли (теоретично) незалежність від виконавчої влади і підпорядко-вані лише парламентові. Університет очолює канцлер, призначе-ний для церемоній. Так, наприклад, канцлером Королівського університету в Белфасті у 70-х роках була королева Єлизавета II. Фактично головою університету с віце-канцлер, який спирається у своїй діяльності на університетські суди, раду, сенат. Формаль-но суд є вищим органом, однак на практиці його функції обмежені. Рада займається фінансовими справами, сенат відповідає за ака-демічні. Університетські коледжі в межах університетів мають певну долю самоврядування. Проте університетська автономія обмежена фактично повною фінансовою залежністю університеті від урядових асигнувань, оскільки лише незначну частину їх бюджету складає частка прибутків від наукової роботи і платні за навчання [6; с. 262].

Керує системою освіти, у тому числі і вищої, державний секретар освіти та науки, якому підпорядковується державний міністр і два парламентських помічники державного секретаря

Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається числен-ними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орієнтацію. Чимало їх підпорядко-вано Комітету з технологічної і бізне-сової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національний ВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони дещо відрізняються і суворістю вимог до вступників.

Визнання професійних кваліфі-кацій здійснюється, як правило, пев-ними асоціаціями, що встановлю-ють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги. Для їх виконання випускникам університе-тів необхідні роки праці й самостій-ного вдосконалення.

Видатну роль в сучасній вищій освіті Великобританії відіграє Відкритий університет, що став зразком на-слідування в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Га-рольда Вільсона. Доступ до навчан-ня (переважно заочного і рекордно різноманітного щодо засобів і мето-дик) вільний, тому кожен може обра-ти для себе одну з сотень програм нижчого чи університетського рівня.

Середня освіта у Великобританії для тих, хто бажає навчатися в універ-ситетах, триває найчастіше 13 років, два останніх з яких присвячуються по-глибленому вивченню дисциплін, котрі учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різ-ного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів.

Право вступу до ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A level"). За великої автономії шкіл в освітньо-му процесі підсумкові вимоги стан-дартизовані, бо випускні іспити прово-дять кілька незалежних екзаменацій-них рад. Більшість абітурієнтів мають А-рівень з трьох дисциплін

B англійських вузах немає єдиних правил прийому, вони різні. Проте, це більшою мірою