Найбільш престижним у Франції вважається високо селективний сектор вищої освіти. Значно нижчими є вимоги до тих, хто обирає менш престижний неселективний сектор вищої освіти.

Організація навчання та кваліфікаційна система вищих навчальних закладів Фрнації.

Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні і закінчується у червні. Заняття проводяться у традиційний спосіб, але акцент робиться на самосітйній роботі студенітв. Фахові дисациапліни завершуються екзаменами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 – дуже добре і відмінно, 14-15 – добре, 12-13 – достатньо добре. 10-11 – 0адовільно (прохідні бали), нижче 10 – незадовільно.

Навчання у ВНЗ Франції організовується трьома стадіями – циклами. Перший триває два роки, упродовж яких 54 % всього контингету студентів університеттів здобуває загальну вищу освіту, уточнює фахову орієнтацію й отримує першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Дургий цикл є циклом поглиблен6ня і фахової підготовки (2-3 роки) й поділяєтсья на дві стадії з наданням licenc i maitrise. Третій цикл спеціалізований і готує до початку серйознтих наукових досілджень. Прийом на нього – за конкурсом, тривалість навчання – один рік. Конкурсним є також вступ на докторські студії, які завершуються захистом дисертації та отриманням кваліфікації „доктор”.

Викладачі поділяються на три категорії: професори (еквівалент наших професорів і доцентіво, лектори і асистенти. Хоч середня зарплата викладацького персоналу нижча, ніж у колег з аналогічними дипломами у промисловості, цей вид праці виявляєтсяь привабливим черзе помірні навчальні навантаження у поєднанні з високим рівнем академічної свободи і соціальної захищеності. Прийом конкурсний, бо кількість претендентів перевищує кількість вакантних місць.

Закон визначає тривалість робочого тижня викладача у 39 годин. За рік має набратися 128 год лекцій, або 192 год семінарських занять, чи 228 год керування лабораторними роботами [6; с. 126].

Кваліфікаційна система ВНЗ Франції досить складна.

Усі види кваліфікацій розподіляютсья на дві групи, пов’язані з коротно- і довготерміновим навчанням.

„Короткі програми” тривають переважно два, зрідка – три роки і закінчуються присвооєнням професійних кваліфікацій, які надають право праці у промисловості, торгівлі і в секторі послуг. Цей напрям вищої освіти обирають 304 усіх випускників шкільних бакалавратів.

Є чотири голвоні види програм короткого навчання:

- програми університетських технологічних інститутів (IUT) у 19 окремих профілях з тривалістю два роки і присудженням університетського диплома з технології (DUT). Що дає змогу потарпити на керівні посади нижнчого і середнього рівня. DUT достатньо популярний, а тому кілікьість кандидатів часто у багато разів первищує кількість місць, що призводить до конкурсного вступу;

- програми секцій вищих техніків (STS), що тривають перевжано два роки й надаються у частині ліцеїв з післясередніми профпрограмами, що відзначаються явищою спеціалізацією і присудженням диплома вищого техніка (drevet de techni-cien superiuerе). Звуженість фахового змусту стає серйозним недолікому випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не вдіносяться до вищої освіти;

- третій вид короткої університетської прогарми дворічна і високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову і технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці у сервіс чи індустрію;

- триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного та іншого медичного персоналу нижчої і середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи Міністерства охорони здоров’я. Вступ на ці програми – конкурсний.

„Довгі” прогарми пропонують університети та інші ВНЗ висоекого рівня. Контингент цих програм складають 68 % власників бакалаврського рівня (з них 1 % роблять це через посередництво підготовчих класів. Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) Вищі Школи кількох типів; г) Вищі нормальні школи; д) Школи мистецтва та архітектури.

Довгострокові програми уні-верситетського навчання. Вони складаються з циклів послідовного ступінчатого навчання за наявності ступеня бакалавра та державних або визнаних дипломів для наступ-них циклів. До них відносяться прог-рами з вивчення права, філології і гуманітарних наук. Наприкінці кож-ного циклу видається державний диплом, що, однак, не завжди дає право продовжувати освіту у вищо-му циклі, але може дати доступ до паралельної підготовки.

Як правило, кожний цикл, відпо-відно до своїх цілей, є частиною професійної орієнтації, загальної підготовки, одержання професійної кваліфікації, наукової роботи, осо-бистого розвитку, підготовки до усві-домлення своїх обов'язків, роботи індивідуально і в колективі [9; c.75].

Перший цикп. Доступ до нього мають бакалаври. Після закінчення двох років навчання їм видається диплом загальної університетської освіти (ДЗУО) або диплом науково-технічної освіти (ДНЮ) — обидва державні. У деяких випадках, щоб задовольнити потреби регіону, на-прикінці першого циклу може видава-тися університетський диплом (УД).

ДЗУО є класичними або оновленими і можуть видаватися в одному університеті, але з різних дисцип-лін. Для оновлених ДЗУО характер-на велика багатопредметність і впровадження більш вузьких спеці-алізацій. До нього допускаються студенти з дипломами ДЗУО, ДНТУО або з документами про рів-нозначну освіту. Після його завер-шення надається звання ліценціата (бакалавр + 3 роки) або магістра (бакалавр + 4 роки). Може також бу-ти виданий диплом інженера (бака-лавр + 5 років).

Освіту інженера можна одержа-ти в автономних відділеннях, що входять до університетів (вища ін-женерна школа — ВІШ) або в самих університетах (університетські шко-ли інженерів або інститути).

ВІШ бувають таких профілів: хімічні (Лілль, Милуз, Ренн, Страс-бург, Бордо, Монпельє, Тулуза, Клермон-Ферран, Париж); механічні (Нант, Пуатьє, Безансон); фізичні (Марсель, Бордо) [9; c.76]

Третій цикл. Це підготовка до науково-дослідницької роботи.