Після закінчення третього циклу видається: диплом про вищу спе-ціалізовану освіту (ДВСО) із за-безпеченням дослідницькою робо-тою протягом одного року (бака-лавр + 5 років), що готує безпосередньо до професійної діяльності; диплом про розширену освіту (ДРО) (бакалавр + 5 років) після першого року докторату, необхідний для продовження підготовки дисер-тації, тому, що ДРО, на відміну від ДВСО, вважається шляхом до ре-альної науково-дослідницької робо-ти. Термін роботи над дисертацією — від 2 до 4 років. Різні терміни нав-чання в доктораті відтепер приведе-ні в єдиний режим (із скасуванням державного докторату) і, в принци-пі, навчальні заклади не можуть ви-дати цей диплом, якщо запис у док-торат був зроблений після встанов-лення нового режиму; університет-ські дипломи про науково-дослід-ницьку роботу не визнані в загаль-нодержавному масштабі [9; с. 76].

Інститути політичних студій кількісно малі і призначені для підготовки адміністраторів широкого профілю для участі у конкурсному заміщенні місць у державних структурах. Вступ конкурсний, основна про-грама триває три роки, можна також ще 1-2 роки повчитися на третьому циклі й отримати диплом вищого рівня.

Вищі Школи наукових і технічних профілів належать кільком мініс-терствам, мають трирічні програми й присуджують дипломи інженерів (Diplome d'Ingenieur). Вступ конкурсний і лише після попереднього дворіч-ного навчання у підготовчих класах з дуже інтенсивним і глибоким вивчен-ня математики і фізики [6; с.128].

Вищі Школи з комерції й управління — приватні і для вступу вимагають попереднього дворічного підготовчого навчання у спеціалізованих закла-дах вищої комерційної освіти (НЕС).

Вищі Нормальні школи (всього їх чотири) мають добру славу як кращі заклади підготовки викладачів ліцеїв і після середніх закладів осві-ти. Вступ дуже селективний з попереднім успішним закінченням дворічних підготовчих класів відповідного профілю, потрапити куди теж можна лише після селекції впродовж навчання у колежі й ліцеї. Навчання триває пере-важно чотири роки; випускники отримують сертифікат здатності до викла-дання (CAPES), що може доповнюватися додатковим профекзаменом (аг-регація = agregation), складання якого дуже добре впливає на підвищення зарплати і кар'єру. За умовами доступу випускники повинні не менше 10 років провести у державному секторі освіти, проти чого вони й не запере-чують: усі чотири роки навчання стипендія істотно перевищує мінімальну зарплату у промисловості й надалі теж залишається привабливою.

Школи мистецтв і архітектури (підпорядковані Міністерст-ву культури) мають дуже селективний доступ і тривалість навчання від трьох до п'яти років. Перші мають одноциклові програми і видають націо-нальні дипломи. Навчання у школах архітектури поділяється на два цикли, кожний з яких має окремий незалежний диплом: після двох років — базо-вого навчання з архітектури (DEFA), ще через три — звання дипломовано-го урядом архітектора (DPLG) [6; с. 128].

3. Доступ громадян-іноземців

Є чимало причин того, що Франція була й залишається для більності студентів-іноземців однією з найпривабливіших країн як для короткого чи довгого стажування, так і для отримання повної освіти. Майже всі вони вчаться у державних університетах, де їх частка сягає 8-9 %.

Уряд Франції завжди докладаов особливих зусиль до поширення мови і культури країни. Тому ствоернян амбасади майдже автоматично веде до появи кульутного центру і його філій, де можна дістати повну інформацію про систему освіти й можливості потрапити на навчння. Прекрасно представлена країна у довідниках міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО. Ради Європи. Європейського Союзу), базах даних TRACE, ORTELIUS, в Internet тощо. Франція є учасником усіх великих проектів з розвитку мобільності в освіті (SORCATES, LEONARDO тощо), ресурси яких можуть полегшити набування освіти в її ВЗО [6; с. 129].

Розпочати свої дії зверенням в амбасади чи кульутрні центри слід за рік до навчння у Франції. Ця країна суворо дотримується кількох демократичних принципів у царині прийому іноземців: їх рівності з громадянами Франції, рівного права на визначння освітніх кваліфікацій, поваги до автономії ВЗО. З усіх цих фундаментальних положень випеливає, що іноземець повинен задовольнити три вимоги: засвідчити знання мови. Мати грант чи оплатитит навчання. Добитися визнання свого документа про освіту від того закладу, де він збирається вчитися.

Франція підписала практично всі міжнраодні конувенції про визнання і має двосторонні угоди з багатьма країгами. Процедура визнання визначається наказами Міністерства освіти, які враховують конвенції та угоди і повідомляють остаточне рішення про визнання університетом та інши ВНЗ, тому кандидати повинні безпосередньо звертатися до керівництва обраного закладу. Через специфічність системи освіти Франції найчастіше вони отримують часткове винання і для остаточногозарахування повинні виконати додаткові умови.

Відтак іноземцям незрівнянно легше опинитися у „безконкурсних” і відкритих університетах, ніж конкурувати з французами, які багато років готувалис ядо вступу в ту чи іншу Велику Школу, тому понад 95 % іноземців навчаєтсья у державних інверситетах [3; с. 73].

Вступні бар’єри зводяться до мовного екзамену (проводяться у лютому в рідній країні студента-іноземця) для тих. Хто хоче навчтися у майже 80 університетах Франції. Досить серйозні іспити довдиться складати для вступу на навчання у неуніверситетському секторі вищої освіти.

Цей вид навчання користується високою популярністю в іноземців, і майже 40 % усіх випускників третього циклу вступає в докторантуру. Для осіб, які прибувають на це навчання відразу з-за кордону, необхідне поперденє листування з майбутнім науковим керівником, який і має допомагати кандидату і під