6. Яким є рівень потенціалу персоналу, перспектива підвищення його кваліфікації?

7. Які нові знання, уміння, й навички повинні засвоїти працівники в майбутньому?

8. Скільки і яких (за професійними й освітніми характеристиками) працівників потребуватиме організація в майбутньому?

9. Які нові напрями діяльності і посади можуть утворитися в установі у майбутньому?

10. Наскільки програмні цілі і напрями діяльності організації збігаються з напрямами розвитку людських ресурсів?

11. Яким чином організація планує отримати необхідні ресурси? [7, с.128-129].

Вміння пыдбирати кадри – одна з найважливіших характеристик керівника вищої ланки. Від неї в значній мірі залежить ефективність і результативність його роботи.

Керівник вищої ланки повинен допомогти працівникам зрозуміти призначення виконуваних ними функцій, організаційні цілі установи, спрямовувати в потрібному напрямку діяльність і виконавчу дисципліну службовців, допомогти їм розвивати потенційні можливості, отримувати об’єктивну інформацію, яка б допомагала приймати ефективні управлінські рішення.

Керівник вищої ланки вміє користуватися і довіряти інтуїції. Інтуіція дозволяє покликати на допомогу величезний запас неусвідомленого знання, яке включає не лише те, що людина знає з досвіду чи вивчила усвідомлене або не зовсім усвідомлене, але й безкінченний резервуар колективної чи вселенської свідомості, де індивідуальна відокремленість на межі не трансцендентні [2, с.178].

Згідно з Роджером Давоном, який займається проблемами менеджменту, є 9 ознак великих менеджерів, які приймають рішення:

терпиме ставлення до невизначеності;

наявність добревпорядкованого ряду авторитетів;

вміння бути добрим слухачем;

здатність досягти консенсусу в рішенні;

уникання стереотипів;

постійне зберігання гучності;

вміння застосовувати як „Логічні”, так і „нелогічні” методи;

вміння реалістично оцінювати витрати на складність завдань;

здатність вчасно зупинитись у пошуку правильного рішення [2, с.191]. На нашу думку, всі перераховані ознаки повинні бути властиві і українським управлінцям, які займають високі державні посади.

Крім того, керівник вищої ланки повинен ??? чіткий зразок етичних стосунків, дотримання стосунків, дотримання вимог Загальних правил поведінки державного службовця, контролювати та обговорювати етичні пролеми, підримувати належний етичний клімат в установі чи організації. В цьому плані на увагу заслуговують слова президента компанії „Bethlehem Street” Річарда Шуберта: „Головна наша відповідальність полягає в тому, щоб мотивувати та заохочувати співробітників поводити себе сумлінно та чесно. Вище керівництво має служити прикладом моральної поведінки” [2, с.200]. До цих слів, на наше глибоке переконання, важко щось додати.

Висновки

Складні ??? сучасного державно-політичного ??? у світі та Україні ставлять перед державними службовцями вимоги перебудови „радянського” світогляду, зміни ціннісних установок, що, в свою чергу, зумовлює нові вимоги до іміджу менеджерів. Виникає необхідність врахування порад досвідчених політичних консультантів, психологів, соціологів у повсякденній праці державного службовця. Імідж створює сприятливий образ („картинку”) про того чи іншого лідера, дозволяє останньому будувати стратегію і тактику своєї діяльності. Імідж тісно пов’язаний з кар’єрою державного службовця. Складовими іміджу керівника виступають професіоналізм, компетентність, динамізм, гнучкість, оперативність, моральна надійність, емоційна лабільність. Для керівника вищої ланки важливе значення мають такі навички і вміння і якості, як незалежність, відповідальність, витримка, екстраполяція, почуття гумору, комунікабельність.

Мистецтво спілкування являється однією з найважливіших сторін іміджу державного службовця, адже керівництво – це персоніфіковане управління, що здійснюється в процесі безпосередніх відносин керівників та підлеглих. Тому сучасна ділова людина повинна вміти знаходити спільну мову з будь-якими людьми, не кажучи вже про підлеглих. Адже без взаеєморозуміння в колективі неможлива плідна робота, не кажучи вже про досягнення поставлених цілей, якщо підлеглі нерозуміють керівника. Важливе значення для позитивного іміджу державного службовця має також високий рівень загальної культури, широта погялдів, вміння регулювати і дозувати потік інформації, системний погляд на ситуацію, вміння заручатися підтримкою колег і партнерів та запобігати конфліктам.

Крім того, на нашу думку, для сучасних державних службовців в Україні вміння робити висновки з наступних висловів і керуватися ними у повсякденній діяльності є надзвичайно важливим:

„Кожна людина, яку я зустрічаю, мене в чомусь перевершує і я не можу цього в неї навчитися” (Р. Емерсон).

„Хочеш підпорядковувати собі інших – починай з себе” (Вовенарг).

Список використаних джерел і літератури

Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СпБ.:Питер, 1996, - 288 с.

Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень. Пер. з англ. – К.:Наукова думка, 2001. – 242 с.

Довгань Л.Є. Праця керівника, ао Практичний менеджмент. – К.:ЕкСоб, 2002. – 384 с.

Карнеги Д. Язык успеха. – М.:Эксмо-Пресс, 2001. – 256 с.

Кредісов А., Панченко Є., Кредісов В. Менеджмент для керівників. – К.: Знання, 1999. – 556 с.

Курбатов В. Стратегия делового успеха. – Ростов-на-Дону, Феникс, 1995. – 416 с.

Малиновський В. Державна служба: теорія і практика. Навчальний посібник. – К.:Атіка, 2003. – 160 с.

Наука управління: з історії менеджаенту. Хрестоматія. – К.:Либідь, 1993. – 304 с.

Паламарчук С., Францов М., Цвілий С. Шляхи вдосконалення підготовки керівників вищого рівня // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №6. – с.187-191.

Психологія управління бізнесі. Навчальний посібник. – Харків-Київ, НМЦВО, 2003. – 320 с.

Сало І. Розум переможе. – Суми.: ВАТ „СОД”, 2002. – 238 с.

Скивак В. Этика делового общения. 0 Спб., 1996. – 102 с.

Таман І. Як удосконалювати самого себе. – К.:Політвидав, - 1988. – 318 с.

Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія і практика та її значення для України // Економіка України. – 2001. - №9. –с.40-45.

Шейнов В.Психология и этика делового контакта – Минск, Аналфея, 1996. – 384 с.

Шепель В. Управленческая психология. 0 М.:Экономика, 1984. – 248 с.