Істина реалізується в процесі розвитку знань, в системі знань. Істина є процес. Істина—частина знань цілого. Знання людини завжди обмежене рівнем розвитку практи-ки, науки, історичними умовами життя суспільства, рівнем обдарованості суб'єкта. Релятивізм абсолютизує відносність знань, істини. Догматизм, навпаки, кожну істину абсолютизує.

У філософії існують такі різні визначення істини: 1)істина—відповідність знань дій-сності; 2)істина—досвідна підтверджуваність; 3)істина—властивість самоузгодженості знань; 4)істина—корисність знання, його ефективність; 5)істина—угода; 6) істина—відкритість буття. Всі вони розкривають якусь одну ознаку істини. Істина постійно оновлюється, збагачується, розширюється.

Історизм - метод аналізу історії науки, впроваджений в науку Т. Куном. Предметом історизму є не певна теорія чи їх сукупність, а система теорій, тобто наука, парадигма, наукова школа, науковий напрямок, дослідницька програма. Для історизму вихідним пунктом є визначення методологічного принципу систематизації наукових знань для розв'язання конкретних наукових проблем: парадигми, дисциплінарної матриці, дослідницької програми, концептуальної зміни. Історизм визнає, що для системи теорій науки жоден експеримент не є вирішальним. Зростання наукового знання відбувається як чергування змін теорій одного роду. Наука прогресує тоді, коли емпіричному зростанню передує її теоретичне зростання, тобто коли вона може передбачити нові факти.

Історична пам'ять - духовне утворення, яке існує як втілення здатності людської свідомості відтворювати минуле у відповідних культурних формах (музейних експонатах, скульптурах, мемуарах, легендах, переказах). Носіями історичної пам'яті є книги, документи, усні оповіді, письмо-ві свідчення. Історична пам'ять залишає слід в структурах підсвідомості, є соціально - психологічним утворенням. Історична пам'ять завжди емоційна, може деформуватись партійними, ідеологічними, націоналістичними установками. Тоді виникає фальсифікація минулого.

Капітал – сукупність ресурсів, що застосовуються в бізнесі. Капітал визначається як авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає, вартісна форма матеріально-речового і особистого чинників виробництва; гроші, які перебувають у русі, повертаються до свого власника, але в більшій кількості. Види капіталу: фізичний, людський, культурний, інтелектуальний, соціальний, фінансовий, позичковий, постійний, змінний, основний, оборотний, акціонерний.

Капіталізм – суспільна система, що ґрунтується на приватній власності, ринкових відносинах і рухається, розвивається мотивом прибутку, збагачення, корисності. Дух капіталізму, тобто приватизації, ринку, підприємництва, комерції, конкуренції проник в усі сучасні суспільства, народи, нації. Капіталізм став глобальним явищем.

В капіталістичному суспільстві людина представлена і визнана як персоніфікатор певного виду діяльності, праці і визначається з боку корисної функції (виробничої, політичної, адміністративної тощо). Ринок, як писав М.Вебер, деперсоніфікує особистість, учасники ринку взаємодіють здебільшого як товари, ніж особистості. І тому з ринкових відносин усуваються моральні норми, поведінка людей раціоналізується.

Капіталізм ще характеризується економізацією всіх сфер життя суспільства (більше виробляти, більше і краще споживати, більше мати), що приводить до виснаження природи (екологічні кризи), падіння духовності рекламізації товарів і послуг, яка маніпулює людськими потребами і смаками. Але капіталізм не тільки тип суспільства, але й тип цивілізації. Символічними механізмами капіталізму крім приватної власності, ринку, прибутку є організація, раціональна діяльність, наука, техніка, технологія, інформація, комп’ютеризація, технічна культура.

Економізація життя, раціональність, гонитва за матеріальним прибутком сформували капіталістичну людину, людину користолюбну, економічну людину-трудолюбиву, раціональну, прагматичну, підприємницьку дисципліновану, грамотну, матеріально заінтересовану.

Капіталізм створив систему загальної корисності. Людина в цілому, її фізичні та духовні в якості, наука є носіями цієї корисності. Все оцінюється з боку корисності. Ніщо не виступає саме по собі цінне, самодостатнє правомірне саме по собі. Природа і людина теж. Наукове пізнання світу стало хитрістю (неусвідомленою повністю людьми) для підкорення всього людським потребам.

Система всезагальної корисності – субстанція сучасного суспільства, регулятор стосунків людини з навколишнім світом і з іншими людьми. Корисність як людське світовідношення породжує всі глобальні проблеми сучасності і може привести людство до деградації. Необхідна зміна принципу всезагальної корисності в суспільному житті на принципи самоцінності природи, самомети людини, безкорисності, толерантності.

Класи – великі довготривалі соціальні групи, що різняться діяльністю, ролями в суспільстві, матеріальними станом.

Комунікація – спілкування людей, обмін інформацією в суспільстві, засоби зв’язку (транспортні комунікації), способи поширення і прийому інформації (преса, пошта, кіно, телефонний зв'язок, радіо, телебачення, Інтернет).

Сучасне поняття “комунікація” має три основних значення. Комунікація розуміється як 1) засіб зв’язку будь-яких матеріальних чи духовних об’єктів, тобто як певна структура; 2) передача і масовий обмін інформацією з метою впливу на суспільство і його складові компоненти; 3) спілкування, в ході якого люди обмінюються інформацією. Розуміння комунікації має соціальну основу (соціальна функція комунікації), мовну (міжособистісна комунікація), власне комунікативну (вплив масової, комунікації на розвиток суспільних відносин).

Конформізм соціальний – пристосовництво, некритичне прийняття і додержування існуючих думок і стандартів, стереотипів масової свідомості, традицій, авторитетів, принципів, установок. Конформізм включає в себе також відсутність індивідуальності; стандартність, консерватизм, маніпулювання. Вирішальну роль для становлення конформізму можуть відігравати страх, пропаганда, фанатична віра в єдину істину, певні імперативи. Конформізм – соціально-психологічна основа авторитаризму й тоталітаризму.

Колектив – соціальна спільність людей, об’єднаних спільною діяльністю на основі певних цілей, інтересів. Спільність корінних інтересів – основа колективу. Ознаками колективу є вільна група людей, об’єднаність однією метою, єдина дія, організованість, дисциплінованість, відповідальність, орган управління.

Конкретна праця – якість праці; види доціленої усвідомленої діяльності людей, що відрізняються один від одного якісними особливостями (ціллю, техніко-технологічними операціями, предметами праці, знаряддями праці, умовами, кінцевими результатами).

Конкуренція – суперництво між товаровиробниками за найкращі, економічно вигідні умови виробництва і реалізації свого товару.

Консолідація – процес об’єднання суспільства і держави навколо спільних ідей, проблем, цілей, цінностей для спільних ефективних діянь.

Кон’юнктура ринку – співвідношення попиту та