Конкуренція – наявність численнях незалежних покупців і продавців на ринку праці і ринку товарів.

Культура – обробіток, догляд за землею іншим оточенням і самим собою (культура рільництва, культурне оформлення чогось, культура тіла, мови, мислення, матеріальна культура, духовна культура); сукупність способів і прийомів організації людської життєдіяльності на засадах корисності, зручності, красоти; те, що створене людиною. Російський філософ В.С. Стьопін розуміє культуру як систему історично розвиваючих надбіологічних програм людської життєдіяльності, які забезпечують відтворення і зміну соціального життя у всіх його основних проявах. Культура зберігає і транслює соціальний досвід (знання, навички, норми, ідеали, взірці діяльності, поведінки, цінності, вірування і т.п.). культура генерує і нові програми діяльності і таким чином породжує зміни в житті суспільства.

Культура мислення – інтегральна якісь особистості людини, мірило і спосіб присвоєння досвіду мислення людства, збільшення та розвиток його професійною діяльністю. Основними критеріями культури мислення є широта і глибина знань з різних галузей науки, вміння доказово і логічно виразити свою думку, концепцію, точку зору, гіпотезу, теорію, високий рівень мовлення. Культура мовлення для кожної людини є динамічним явищем, змінним в процесі розвитку самої людини, суспільства.

Культура особистості – сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в суспільному житті.

Культура праці – сукупність практичних навичок, знань необхідних для певного виду трудової діяльності.

Культурно-історичний тип – локалізовані в історичному часі та просторі великі соціокультурні формування. Це поняття запровадив М.Я. Данилевський. Конститутивні ознаки культурно-історичного типу: єдина мовна група, особливий духовний склад, політична незалежність, неповторні культурно-цивілізовані риси. Кожен тип проходить своє життєве коло: етнографічний (формування етносу), державотворчий (період становлення державності), цивілізаційний (стадія досягнення цивілізованості як час розквіту). В кінцевому результаті культурно-історичний тип виснажується, затухає, впадаючи в апатію та відчай.

Культурна компетентність особистості – ступінь соціалізованості та інкультуризованості індивіда в суспільстві, яка дає йому можливість освоїти суму спеціалізованих і неспеціалізованих знань, досягти загальнокультурної ерудованості.

Комунікація – передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Конфлікт – соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнути власних цілей шляхом усунення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Кореляція – визначення функціональних зв’язків між двома ознаками соціальних об’єктів.

Людина – біопсихокультурносоціальна істота, продукт і суб’єкт трудової діяльності; вищий ступінь живих організмів на Землі. Завдяки своїй особливій будові (особливо наявності рук), розуму, мові, комунікативності, свідомій саморегуляції людина стала суб’єктом суспільно-історичної діяльності, відособлюватись в бутті, виходити за межі свого життя-буття (тут-і-тепер, так-буття). Її незавершеність, недосконалість, наявність різноманітних потреб, незадоволеність світом і собою, розум спонукають до зміни світу, до створення свого людського світу (культури, цивілізації), саморозвитку.

Традиційно людина розуміється як єдність тіла, душі і духу. Тіло є проявом природи, елементом природи і тому образом людини може бути мікрокосм, механізм, організм. Проте тіло людське одухотворене, людина здатна до душевних почуттів, до плачу, сміху, сорому як виключно людських проявів. Внутрішній світ людини, здатність до переживання, співпереживання, моральних, виявлення моральних, комунікативних можливостей, спрямованість до іманентного виражає душа. Душу як психіку вивчає психологія. Душу як почуття і відчуття, любов, співчуття, комунікативну відкритість вивчає філософія. Дух – творча, раціонально-пізнавальна, вольова, діяльна здатність людини. В діяльності дух як творча активність спричиняє перехід людини від зовнішнього світу до свого внутрішнього, від речей до ідей і навпаки, від опредметнення до розпредметнення. Дух допомагає людині самоздійснюватись, самореалізуватись. Суб’єктивний дух – ідеальне буття людини, її “Я”, мисляча самосвідомість, результат освоєння світу. Об’єктивний дух – опредметнення внутрішнього стану, знань, ідей, самореалізація людини; інтерсубєктивний колективний досвід; трансформаційний процес взаємопереходів суб’єктивного і об’єктивного, одиничного і загального; самосвідомість, саморефлексивне мислення, самотворча діяльність розуму, сила волі.

Людина – єдність тілесності і духовності. Сутність людини не субстанціональна, тобто не щось постійне, стале, самостійне, внутрішньо єдине, а становлення протилежних начал, якостей, властивостей. Завдяки свободі людина завжди нова і відрізняється від себе колишньої. Людина-амбівалентна і тому є люди-святі, люди-подвижники і люди-страховиська, люди-тирани. Комунікація, дискурс, спільнота доводять, що людина не є атомарна істота, а соціальна, змушена розрізняти Себе та Іншого, Свого та Чужого. Людина є неоднозначною, існує в “подіях з іншими”, шукає згоди, злагоди з Іншими, обговорення щодо спільного буття. Універсальні норми людського буття виробляються колективно.

Людина економічна (Homo economicus) – це людина сформована індустріальним, матеріально-економічним, капіталістичним суспільством, для якої характерно турбота за матеріальне забезпечення (і навіть гонитва за матеріальним прибутком), трудолюбивість, раціональність, дисциплінованість, підприємливість, матеріальна заінтересованість. А також – егоїзм, індивідуалізм, бездушний раціоналізм, самовпевненість, владність, бажання і вміння подавати себе, показати, рекламувати. Така людина орієнтована на придбання речей, грошей, прагне до багатства, до покращення матеріальних умов життя, користі. Вона привчається брати більше, ніж дати.

Людина інституційна (Homo institutius) – людина яка прагне вигідної посади, авторитету, слави, хоче вищого становища в суспільстві, соціального статусу, владних позицій. Вона орієнтується на досягнення символічних ресурсів, символічного капіталу – повагу, владу, почесті, слави, авторитет. Вона показує себе більшою, ніж насправді є. Інституціональна людина мислить кар’єрно, стратегічно.

Людський капітал – сукупність знань, вмінь, компетенції, кваліфікації, які грають роль