Термін “менеджмент” ввів Ф. Тейлор для такої сфери управлінської діяльності, яка орієнтується на творчу, пошукову, іноваційну діяльність. Така особлива управлінська діяльність стала необхідною в індустріальному суспільстві, де виникла проблема масового виробництва і масовий продаж. Виникнення великих багатопрофільних складних виробничо-комерційних організацій – фірм. В них функції володіння власністю і управління діяльністю були розведені, оскільки технічні навички власника, господаря не відповідали новим вимогам виробництва. Колись на невеликих підприємствах функції власника і управлінця зосереджувались в одній особі.

Поява найманих професіоналів привело до революції в управлінні. Менеджер взяв на себе всі стратегічні функції управління. Власник при цьому втратив контроль за діяльністю своєї організації. Новий спосіб управління сприяв формуванню довгострокових стратегій з орієнтацією на забезпечення постійного розвитку і підвищення здатності організації до виживання.

Діяльність менеджера, за П.Друкером, характеризується: орієнтація на постійний пошук більш ефективних способів організації діяльності з правом на ризик. Це відрізняє менеджера від адміністратора-бюрократи, бухгалтера; постійна увага на активізацію і розвиток наявних ресурсів, а також форм їх раціонального використання; прагнення забезпечити підвищення ефективності діяльності організації, само визначення цілей своєї діяльності.

Менеджер – професійний управлінських працівник, який наймається власником підприємства, компанії тощо для керівництва виробничим процесом, відносинами між його учасниками.

Ментальність, менталітет – глибинний рівень світобачення і світорозуміння; специфіка психічного життя людини, нації, народу, психологічний архетип, детерміновані індивідуальними і суспільними умовами життя. Менталітет вказує на особливість інтелекту, спрямування мислення. Ментальність зберігає генетичний код нації, народу, родини, на основі якого виникає відчуття ідентичності.

Ментальність є також певний рівень індивідуальної і суспільної свідомості, спектр життєвих позицій, культури і моделей поведінки. Наприклад, для українського народу характерні такі ознаки ментальності: 1) інтровертивність вищих психічних функцій, що проявляється у зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу; 2) кордоцентричність, сердечність, що має прояви в сентиментальності, любові до природи; 3) анархічний індивідуалізм, прагнення до особистої свободи без належного устремління до дисциплінованості, організованості; 4) перевага емоційного, чуттєвого над раціональним, розумовим, інтелектом, волею.

Ментальність формується свідомо і несвідомо і стає характерною для масово-індивідуальної свідомості. Вона властива культурі, цивілізації, суспільству, спільноті, окремій людині певної епохи. Є способом психологічного бачення і розуміння світу. Вона “психічне оснащення”, “розумова озброєність” (Л.Февр) людей, прихований шар духовного життя, структура способів світосприйняття, світоспоглядання, діяння, інваріантні утворення духовного життя.

Ментальність – сукупність стійких, історично сформованих соціально-психологічних ознак, що визначають відношення людини досвіту і самого себе. Це певна спрямованість свідомості, самосвідомості, діяльності, довготривала соціальна установка.

Ментальність як загальна духовна установка поєднує в собі сукупність почуттів, думок, смислів, значень, які утвердились у свідомості та поведінці багатьох поколінь людей. Ці глибинні смисли як архетипи створюють картину світу і визначають єдність культурних традицій.

Менталітет – структура світобачення, корінні установки і звички, які визначають думки, почуття, поведінку, цінності. Він ще є колективне несвідоме, культурний субстрат, який в певний момент стає загальним для соціуму в цілому.

Менталітет виражає характерний стиль мислення і своєрідність сприйняття соціального життя і соціальної поведінки індивідів.

Менталітет – сукупність способу мислення, вірувань, ідеалів, цінностей, соціально-психологічних установок. Це духовно-емоціональне сприйняття дійсності, яке з’єднує якусь спільноту.

По типу ментальної поведінки людей можна поділити на альтруїстів, егоїстів, нейтралів, змішаних.

Ментальність може бути паралогічна і логічна, колективна та індивідуальна, китайська, індійська, японська, слов’янська, мусульманська, американська і т.п., дитяча, юнацька, зрілого віку.

Метод – спосіб отримання знання, інформації в процесі практичної і пізнавальної діяльності, сукупність прийомів, правил, принципів, вимог за допомогою яких добиваються певних результатів (виготовляють річ чи отримують знання).

Методика – сукупність окремих конкретних способів, засобів отримання і обробки первинної інформації.

Методологія – сукупність методів, принципів певної діяльності; вчення про метод.

Міжнародна організація праці (МОП) – міжнародна спеціалізована організація, яка працює при ООН, утворена в 1919 р. здійснює регулювання соціально-трудових відносин щодо поліпшення умов праці, життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості, підтримки основних прав людини, удосконалення загальної і професійної освіти, вироблення конвенцій і рекомендації з питань трудового законодавства МОП здійснює дослідницькі програми, приводять збір, узагальнення й аналіз даних з соціально-трудових питань усіх країн світу, є важливим міжнародним видавничим центром (видає щомісячний журнал “Міжнародний огляд праці”, “Офіційний бюлетень МОП”, інформаційний журнал “Трудовий світ” та інші щорічники, бюлетені, збірники; з 1981 року почала виходити серія досліджень “Праця у світі”).

Міркування – процедура обґрунтування деякого висловлювання (висновку) шляхом послідовного виведення цього висловлювання з інших висловлювань (засновків).

Мислення - ідеальна здатність людини здійснювати свою діяльність у відповідності з об'єктивними характеристиками і формами речей.

Мислення виникає в практичній діяльності разом з рухами, діями. Це доведено психологічними дослідженнями Ж. Піаже. Мислення народжується в практиці та ідеально продовжує практику.

Знаряддям мислення є слово, поняття, категорія. Вони дозволяють одиничне піднести до загального. Мислення - універсальне.

Вчитись мислити означає розпредметнювати речі, виявляти в них смисли і значення, способи людської діяльності. Тобто, відображати не просту наявність речей, а доцільну функцію, спосіб застосування. Ці смисли і значення закріплюються в слові, понятті. Практика - основа мислення і здійснення мислення.

Мислити — суспільно-історична здатність відшукувати, відтворювати, закони дійсності (закони існування, функціонування, розвитку). Логіка мислення — визначальні схеми існування, функціонування, розвитку. Вони згодом стали формою мислення, способом практичної діяльності.

Мислення - спосіб існування смислів, значень у своїй всезагальності, які дають можливість зрозуміти світ.

В мисленні людина між собою і природою ставить слово, поняття, знак, символ. Мислити про річ значить відтворювати її зв'язки, функції, реконструювати цілісність.