Модернізація суспільства – суспільно-історичний процес, в ході якого традиційні доіндустріальні суспільства стають індустріально (капіталістично) розвинутими. В ході модернізації здійснюється соціальна диференціація за допомогою якої має місце суспільний поділ праці. Розвивається і процес раціоналізації, в ході якого суб’єкти діяльності намагаються досягти максимальної ефективності. Вирішальним фактором модернізації виступає заміна традиційних цінностей на цінності іноваційні.

Модернізація означає також розвиток сучасних промислових потужностей, подолання технічного та технологічного відставання, включення країни у світогосподарські зв’язки і використання науково-технічних досягнень розвинутих країн. Модернізація на основі ізоляції (як це було в СРСР) приречена на невдачу.

В процесі модернізації треба змінювати техніку і технологію, активну частину основних фондів, обновлювати продукцію промислових підприємств. Головним є зміна технологічної структури економіки (зміну способу виробництва, техніки, технології). Основою таких структурних змін є інноваційний потенціал держави. У розвинутих країнах 80% приросту валового внутрішнього продукту досягається за рахунок іновацій. Отже, для успішної модернізації необхідно мати значний рівень наукових знань в якості власного джерела розвитку і середовища для асиміляції нових технологій.

Модернізація як варіант розвитку суспільства, його вдосконалення, накопичення кількісних і якісних змін стала інтернаціональним явищем. Вона відбувається нерівномірно як всередині країни так і у світі. Отже може бути неповною, частковою, торкатись якоїсь однієї сфери суспільства. Південна Корея і Тайвань, наприклад, модернізували в першу чергу побут і транспортну техніку. Вона може поєднувати архаїку (національну самобутність) і сучасність як в Японії.

Модернізацію рухає (а може і гальмувати) сама держава, її прогресивні зміни – формування парламентаризму, міського комунального самоврядування, бюрократичного апарату управління. Великі державні діячі можуть теж зіграти певну роль в модернізації (Петро І в Росії, Бісмарк в Німеччині, Рузвельт, Фору в США).

Модернізація як системний цілісний процес вимагає одночасної зміни і держави, і суспільства, людей як суб’єктів діяльності і організації праці. Держава вибирає стратегію розвитку і в ній може помилитися. Наприклад, соціалістична держава на основі марксизму вибрала неправильну стратегію: більше, швидше розвивалась промисловість і менше сільське господарство, побут, інфраструктура; більше розвивалися фундаментальні науки, менше прикладні, не оновлювались технології. В силу марксистської ідеології були скасовані приватна власність, ринкова економіка, що теж гальмувало модернізацію. Модернізація не можлива також без впорядкування доріг, транспорту, комунікації, інформаційних мереж.

Монополія – виключне право фірм, окремої особи на здійснення певної діяльності. Права на монополію надає держава. Монополія протилежна конкуренції.

Мотив – свідомий збуджував поведінки та діяльності людини, спрямований на задоволення потреб та інтересів людини.

Мотивація трудової поведінки – внутрішні спонукальні сили до праці. У структуру мотивації трудової поведінки входять потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ціннісні орієнтації, ідеали, мотиви. Мотиваційний процес реалізується через такі функції: пояснювально-обгрунтувальну (аргументація доцільності), регулятивну (блокує одні дії і дозволяє інші), комунікативну (пояснює і прогнозує спілкування у сфері праці), соціалізаційну (усвідомлення своєї соціальної ролі в трудовому колективі), коригувальну (механізм уточнення старих і формування нових ідеалів, ціннісних орієнтацій).

Моральне задоволення – у соціології означає стабільність ціннісно-нормативної систем суспільства. Показниками морального здоров'я якості крім стабільності ціннісно-нормативних елементів є спрямованість ціннісних орієнтацій.

Наймані робітники – вільні працездатні громадяни, для яких робота з наймання є головним джерелом існування.

Населення – сукупність людей, які проживають на визначеній території, що природно склалось і відтворюється. Чисельність і склад населення у всіх країнах визначаються за допомогою переписів населення. Населення поділяють на працююче і непрацююче, економічно активне і економічно неактивне, безробітне, зайняте.

Натовп – спільнота людей у виді конкретної групи осіб, котрі безпосередньо взаємодіють одна з одною. Масштаб діяльності натовпу обмежується кількістю його учасників (від кількох індивідів до кількох тисяч), часом (хвилини або години), простором (вулиця, стадіон, майдан). Натовп нівелює індивідуальні та статусні відмінності, змушує людей діяти однаково.

Натуральне виробництво – форма господарства, в якій продукти виробляються тільки для внутрішнього споживання, задоволення власних потреб виробника.

Нація – суспільно-духовна стійкість людської спільноти, що склалась історично на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, релігії, психічного складу, економічних інтересів.

Національне багатство – сукупність створеного працею матеріального добра, накопиченого за період попереднього розвитку, а також природних ресурсів, залучених у господарський обіг.

Національний дохід – частина валового внутрішнього продукту, що залишається після вирахування з останнього річних амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес. Складовими елементами національного доходу є особистий дохід, внески на соціальне страхування, податки на прибутки фірм, нерозподілені прибутки підприємств.

Наука – сфера людської діяльності, яка виробляє і систематизує знання засобами теорії та емпіричної перевірки результатів пізнання. Наука характеризується наявністю певних методів, певною методологією, будуванням моделей, можливістю використання математики, доказовістю, об’єктивність. Базові принципи науки: детермінізм, ідея об’єктивної закономірності, наявності універсальних законів; ідея елементаризму (наявність складових одиниць, типу атомів, чисел, хімічних елементів, генів тощо), трансформізм (пізнання об’єктів через їхню зміну), вимога відтворюваності ефектів, які пізнаються.

Структурні компоненти науки: теорія, науково-дослідна програма, проект, метод, знання, відкриття (форма приросту знань), технологія (спосіб використання знань).

Наука є також соціальним інститутом, який об’єднує вчених, спеціалістів, наукові установи, експериментально-технічну базу.

Нормування праці – визначення конкретного вираження міри праці, співвідношення між мірою праці і мірою витрат на неї. Нормування праці є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і витрат підприємства.

Норма праці – норматив праці, скоректований на місцеві умови. Можуть бути норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми чисельності працівників.

Образ людини –