Підприємництво – тип господарської поведінки, який передбачає, що підприємець оригінальний у своїй діяльності; вид діяльності для виявлення і використання нових ділових можливостей, які можуть втілюватись в нових технологіях, новій продукції, ринках; самостійна ініціативна діяльність в здійсненні нових комбінацій факторів виробництва; особлива ініціатива, ризик, хватка, образ мислення; вміння планувати можливості, структуру і функції.

Побут – повсякденне домашнє життя, особлива галузь життя як відрізняється від “професіонального і офіціального”. Є і суспільний побут. Побут –складова способу життя. В побуті менше регламентації і формації, більше спонтанності, послаблений соціальний контроль.

Побут складається із періодично повторювальних проявів життєдіяльності, природно-необхідних норм і цінностей, звичаїв і ритуалів. Побутова життєдіяльність складається з 1) домашньої праці; 2) сімейного обслуговування; 3) заняття з дітьми; 4) сімейне спілкування; 5)дозвілля, розваги, спілкування з природою; 6) праця над своїми фізичним і духовним розвитком; 7) задоволення своїх фізіологічних потреб і доглядання за самим собою.

Зміст і форма побуту залежить від соціально-економічних умов і культурних особливостей людей народу, нації, суспільства, епохи.

Показник – характеристика досліджуваного об’єкта, яка піддається спостереженню і вимірюванню.

Політика – відносини між соціальними суб’єктами (соціальними групами, блоками, класами, партіями, окремими особами, державами) щодо здійснення політичної влади через завоювання її, утримання, розподілу і використання.

Порядність – моральне почуття причетності і відповідальності за долю іншої людини, колективу, нації, народу.

Потреба – об’єктивна необхідність людини (суспільства) матеріального або духовного задоволення. Американських психолог А.Маслоу побудував таку ієрархію потреб: 1) фізіологічні, базові потреби (в їжі, житлі, одягу); 2) потреби в безпеці (фізіологічній та психологічній); 3) потреби у прихильностях, любові, причетності до групи; 4) потреби в повазі (у визнанні компетентності, схваленні); 5) потреба в самореалізації. Кожна вища, повна потреба виникає тоді, коли задоволена потреба нижчого, базового порядку.

Право – система загальнообов’язкових норм, встановлених державою і які регулюють суспільні відносини; дотримання і виконання їх забезпечується переконанням, чи шляхом державного примусу. Витоки права у звичаях і традиціях народу. Формою виявлення права є законодавство як сукупність законодавчих актів. Сутність права визначається характером суспільно-економічного ладу і політичної структури держави.

Практика – вся сукупність чуттєво-матеріальної діяльності людини з метою освоєння, зміни дійсності; різновид активності людського світовідношення. Практика – предметна основа формування людини, її мислення, інтелекту, критерій істини. Видами практики є виробнича діяльність, експериментально-наукова і політична діяльність.

Практично-духовне освоєння світу – форма освоєння світу шляхом осягнення смислів та цінностей його. Різновидами такого освоєння світу є мораль, міф, релігія.

Практична філософія – напрям філософії, який визначає примат практики щодо теорії.

Практична філософія сьогодні означає моральну антропологію, герменевтику, філософію практичного розуму, філософію прагматизму, філософію тотального перетворення дійсності, філософію невтримного активізму, філософію дії, філософію дискурсивних практик, філософію постмодернізму.

Кант вперше застосував поняття “практична філософія”, маючи на увазі моральну філософію.

Осмислення діяльності є головним елементом практичної філософії. І тому практична філософія вивчає діяльність як таку, моральну діяльність, витворення. За основу практики береться продукуюче (креативне) начало. Інтерсуб’єктивність, соціальність, універсальність – суттєві характеристики практики. Дисциплінарне коло практичної філософії, охоплює, принаймні, повинно охоплювати всі види діяльності, а значить ,і ті науки, які вивчають таку діяльність. Наприклад, етику, філософію економіки, соціальну філософію, політичну філософію, філософію права, філософію екології, філософію релігії, філософію дії.

Працездатність – здатність людини формувати і підтримувати свій організм в робочому стані для забезпечення високої продуктивності праці. Вона залежить від факторів внутрішнього світу людини (бажання, настрій, талант, обдарованість, здоров'я тощо) і від зовнішніх факторів (оточення, керівництво, зарплата, умови праці і т.п.)

Праця як доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних та духовних цінностей, культурних благ є основою і умовою життєдіяльності людей. За допомогою праці людина впливає на природу, змінює її, пристосовує до своїх потреб і водночас змінює себе, суспільство в якому живе.

Праця – суспільне явище, бо здійснюється в суспільстві тільки людиною. Робота – фізичне явище і її можуть виконувати крім людини ще й тварини і машини. Праця завжди поєднує розумове і фізичне зусилля для досягнення якогось результату. Людина – основний складовий елемент праці як процесу і вона зазнає з боку праці позитивний або негативний вплив. Людина може і не мати задоволення від праці.

Праця у сфері виробництва здійснюється за допомогою робочої сили та засобів виробництва. Робоча сила – сукупність фізичних і духовних здібностей людини. Вона є основою продуктивною силою суспільства.

Засоби виробництва – це і предмети праці і засоби праці. Предмети праці – це природні та штучні продукти, які піддають певній обробці, змінні і перетворюються у споживчу вартість.

Предмети праці – матеріальна основа вироблюваного продукту, можуть бути основним і допоміжним матеріалом (якщо сприяють процесу праці і додають до основного матеріалу нові властивості). До предметів праці відносяться і матеріальні ресурси, і наукові знання, все те, що вишукується, добувається, обробляється, формується, піддається зміні.

Засоби праці – знаряддя виробництва, при допомозі яких людина видозмінює предмети праці. Засобом праці є знаряддя праці, які включають інструменти, машини, верстати тощо. Ефективність праці в значній мірі залежить від засобів праці, пристосованих належним чином до людини. А самі властивості засобів праці залежать від розвитку науки і техніки.

Процес праці є витратою людської речовини, енергії, інформації при взаємодії працівника і засобів виробництва (предметами і засобами праці), взаємодія між працівниками, як горизонтальна (співучасть в трудовому колективі), так і