Рефлексія (лат. reflexio – обернення назад) – дослідження свого власного мислення, пізнання, мислення про мислення, самоусвідомлення самого себе.

Ринок – складне соціально-економічне утворення, у просторі якого зустрічаються продавець і покупець, пропозиція і попит, сукупність діючих і потенціальних покупців, просторова-часова сфера обміну товарами, форма зв’язку товаровиробників і споживачів товарів, сукупність процесів обміну товарами та обмінними операціями; механізм формування і руху товарно-грошових відносин, конкуренції економічно самостійних суб’єктів господарювання; регулятор виробництва і обігу товарів, послуг. Ринок установлює і підтримує певні оптимальні пропорції продуктивності праці і розвиток продуктивних сил, диференціює людей за різними соціально-економічними ознаками. Товар, який продають підтверджує свою суспільну корисність, вкладену у товар працю, капітал. Ринок вирішує суперечність між приватним і суспільним характером праці. Ринок має не тільки товарно-виробничу структуроутворюючу ознаку, але й територіально-просторову. За цією просторовою ознакою ринок ділиться на внутрішній і зовнішній, місцевий, регіональний, національний, світовий. Функції ринку: соціально-інтегративна, соціально-структуруюча, вартісно-оцінна, регулятивна, інформаційно-сполучна.

Ринкова економіка – економіка, що розвивається законами товарного господарства і ринку як саморегулюючої системи. Такими законами є закон конкуренції, закон вартості (цін), закон попиту, закон пропозиції, закон зростаючих потреб, закон обмежених ресурсів.

Ринок капіталу – механізм залучення грошових нагромаджень підприємств, держави, приватних осіб, що перевищують їхні поточні потреби, з метою направлення їх як кредитних засобів на розвиток виробництва та інших сфер економіки.

Ринок праці – система суспільних відносин з погодженими інтересами роботодавців і тими, кого наймають на роботу. Ринок праці – це і економічні відносини між попитом і пропозицією, місце перетинання різних економічних і соціальних інтересів. В структуру ринку праці входять: конкуренті відносини між працівниками і підприємцями, а також усередині кожної з цих груп; механізм державного регулювання ринку робочої сили, праці; система соціального ринку робочої сили. Розрізняють первинні і вторинні ринки праці. Первинний ринок праці – це найбільш привабливі види робіт, забезпечує стабільність зайнятості, високий рівень оплати, можливості професійного росту. Вторинний ринок праці характеризується роботами, де немає гарантії зайнятості, низький рівень оплати, низька кваліфікація робітників, низький організаційний ринок.

Функції ринку праці: стимулювання підвищення ефективності виробництва завдяки знаходження відповідних кваліфікацій; узгодження суспільних та індивідуальних потреб у праці завдяки переливу робочої сили; скорочення витрат виробництва на підготовку і перепідготовку кадрів; сприяння науково-технічному прогресу за допомогою перерозподілу надлишкової робочої сили; зменшення соціальної напруженості в праценадлишкових регіонах шляхом регулювання трудової міграції населення; формує рейтинг соціально-професійних статусів працівників, визначає престиж різних професій, грає роль механізму соціально-трудової мобільності.

Робота – виконання завдань, що вимагає фізичних та психічних, зокрема, розумових зусиль з метою виробництва продукту чи надання послуг, які задовольняють людські потреби. Суспільство ще недосконале, бо багато видів важливої роботи (приміром – домашня або доброчинна праця) не оплачується.

Робочий день – час доби, протягом якого трудівник працює на підприємстві чи в організації.

Роботодавець – наймач, який може бути представлений державними підприємствами, акціонерними товариствами, громадськими організаціями, колективними господарствами, приватними підприємства, господарськими асоціаціями, кооперативами, спільними підприємствами, індивідуальними наймачами.

Робоче місце – місце виробничого простору, оснащена засобами праці (устаткування, інструменти, різні пристосування) необхідні для виконання необхідної роботи. Робочі місця класифікують за різними ознаками – за професіями (інженера, робітника, керівника), за кількістю виконавців (індивідуальні, колективні), за мірою спеціалізації (спеціалізовані, універсальні), за видом виробництва (основного, допоміжного), за типом виробництва (масового, серійного, одиничного), за місцем перебування (у приміщенні, на відкритому повітрі, під землею), за числом змін в роботі (однозмінні, багатозмінні), з рівнем механізації (ручна робота, механізована, автоматизована), за кількістю обладнання (одноверстатні, багатоверстатні), за специфікою умов праці (стаціонарні, рухомі, підземні, висотні, небезпечні).

Робоча сила – здатність людини до праці завдяки сукупності її фізичних та інтелектуальних даних. Робоча сила характеризується таким ознаками як здоров'я, освіта, професіоналізм.

Розумова праця – історично виділена форма праці на основі відокремлення духовного виробництва від матеріального; особливий вид діяльності, спрямований на виробництво знань, методів, інформації.

Розсудливість – уміння вибрати засоби для максимального благополуччя. Порад розсудливості Кант називав прагматичними. Розсудлива людина – завжди розумна.

Самовладання – здатність продуктивно здійснювати діяльність, свідомо керуватись розумом, власними почуттями, настроями та вміння триматись без лишніх емоцій у ситуаціях, які дезорганізують, негативно впливають на емоції людини.

Самоорганізація – здатність системи (наприклад, людини, суспільства) самостійно підтримувати, відтворювати чи вдосконалювати рівень своєї організації за зміни умов існування, збереження цілісності, розвитку. На основі теорії самоорганізуючих систем моделюють складні процеси біологічних, соціальних, інтелектуальних систем. Клас самоорганізуючих систем різний – від живої клітини, організму, популяції до комп’ютера. Самоорганізація тісно пов’язана з такими процесами як адаптація, самонастроювання, самовідтворення, саморозвитку.

Самоорганізація - основа постнекласичної наукової картин світу. Структура системи, що саморганізується розуміється як така, що складена з елементів, які постійно рухливі і всі взаємопов'язані.

Ентропія характеризує здатність системи до перетворень, змін, адаптації. Чим вища ентропія, тим менша дана система здатна до перетворення, змін. Максимум ентропії визначає в термодинаміці тепловий хаос (теплова рівновага), зниження можливості адекватно реагувати на флуктуації (зовнішні впливи середовища) приводять систему до біфуркації, тобто змін, які можуть привести до руйнування зв'язків. До точки біфуркації поведінку системи можна передбачити, а далі можливий лише ймовірнісний прогноз декілька альтернативних варіантів подальших подій. Чому? Незрівноважені відкриті системи чутливі до свого власного початкового стану, тобто до внутрішніх параметрів, закладених в систему. Треба враховувати дію, еволюцію кожного такого параметру, а це