Події в точці біфуркації можуть розвиватись трояко: 1) система зуміла перебудуватись, не допустивши розпаду, хаосу; 2) система будучи в хаосі упорядковується за власними внутрішніми законами (порядок із хаосу); 3) система знаходиться в нестійкому, невизначеному стані, витрачаючи всю енергію на підтримання нестійкості (не допускає хаосу і не переходить до порядку). У перших двох випадках велика роль випадковості. Із-за випадковості не можна передбачити майбутнє системи.

Самоорганізація має деяке центральне ядро, ланку, точку, стержень, навколо яких групуються елементи системи. Це ядро, як поле притягання називається аттрактор(від англ. Attract - притягувати). Отже, як наука про самоорганізацію, синергетика внесла нові елементи в наукову картину світу, а саме: розвиток світу має не неперервний і лінійно-детермінований характер, а стрибкоподібний, багатомірний. Всі явища дійсності взаємопов'язані і взаємозалежні і тому вимагають комплексного підходу до їх вивчення. Кожна пояснююча модель, концепція, теорія є самоцінною. Однозначної істини немає. Існує плюралізм думок, концепцій, теорій, їх доповняльність і альтернативність. Випадковість і суб'єктивність грає значну роль в таких системах. Хаос має творчий будівничий характер, веде до порядку. Необхідні міждисциплінарні дослідження і поділ наук не тільки за предметами і об'єктами, а і за проблемами.

Самооцінка – ставлення до своїх якостей, рис, здібностей, вчинків, можливостей, спосіб самовизначення людини. Самооцінка грає неабияку роль в управління поведінкою; момент самосвідомості щодо самореалізації, того чим “Я” можу бути.

Самореалізація – здійснення (покладання) свого “Я” у світі, розгортання всіх своїх фізичних і духовних сил. Але людина повинна регулювати свою самореалізацію (морально, аксіологічно), не переходити певних меж.

Самосвідомість – усвідомлення самості, неповторності специфіки, духовної, професійної; спосіб відношення до світу через безпосереднє відношення до самого себе; оцінка і самооцінка самого себе, самопізнання; емоційно-ціннісне ставлення до себе.

Саморегуляція – здатність людини керувати собою на підставі сприймання та усвідомлення актів своєї поведінки та власних психічних процесів, свідоме або довільне підпорядкування власних вчинків та поведінки моральним вимогами, велінням обов’язку, сумління.

Свідомість - найвища ідеальна форма відтворення і творення світу, зв’язана з діянням, абстрактним мисленням, мовою, утворенням знань.

Матеріалісти зводили свідомість до матеріальних процесів і явищ. Ідеалісти підкреслювали ідеальність свідомості.

Наукові дані доводять, що свідомість виникає в процесі саморозвитку матерії (від неживої до живої, несвідомої до свідомої) і це відбувається з необхідністю в силу самої природи матерії породжувати мислячий дух при наявності певних умов. Виникнення і розвиток свідомості пов’язане з такою всезагальною властивістю матерії як відображення.

Свідомість – сукупність чуттєвих образів, ідей, думок. Образи формуються при взаємодії суб’єкта із зовнішнім світом завдяки його рухам і діям. Щоб відчувати і сприймати треба рухатись і діяти. Самі відчуття і сприйняття є своєрідними видами дій. Той орган чуття, який здатний до більш широкого діапазону різних видів руху і дій є більш досконалим (наприклад, орган зору).

Свідомість має не тільки рефлексивний, пізнавальний характер, але й буттєвий. Свідомість як буття існує в чуттєвих образах, думках, предметних діях, слові.

Цілий ряд явищ індивідуальної свідомості (відчуття, мислення, хотіння, любов) є органам індивідуальності, функціональними органами. Вони не мають анатомо-морфологічного утворення, а існують як відношення до світу, до предмету.

Свідомості як якогось утворення не має в організмі, вона відсутня і в мозку. Це збуджуючий стан нейронів мозку. Цей стан в певних місцях мозку і в певний час є функціональним органом. Взагалі психічне (свідоме і несвідоме) можна розуміти як орган. Але це не морфофізіологічний орган, а функціональний. Сприймання, наприклад, не можна зводити до тілесного ока. Ці органи предметні, але їх не можна побачити. Вони як знаряддя праці мають діяльнісну природу.

Отже, свідомість, як і вся людська психіка є системою функціональних органів, духовним організмом.

Одиницями аналізу свідомості є смисл і значення. Останні виникають завдяки діяльності суб’єкта.

Свідомість не віддільна від мозку. Порушення структури чи функції мозку ведуть до змін у свідомості. Більше того, рівень свідомості залежить від ступеня організації мозку.

Свідомість - ідеальна, вона не є матеріальною річчю. Ідеальність свідомості дає можливість гносеологічно відрізнити матерію від свідомості. Матеріальне "переходить" в людську голову через різні форми відображення (відчуття, сприйняття, уявлення і т. д.) і виступає в ідеальній формі. Але протиставлення ідеального і матеріального у самій свідомості відносне. Думка, мислення, свідомість ідеальні та матеріальні, оскільки ідеальне має свого матеріального носія, матеріальний субстрат - мозок. Ідеальне не існує само по собі, воно зв'язане з матеріальними фізіологічними процесами. Свідомість - цілий комплекс явищ і процесів суб'єктивної реальності - чуття і почуття, думки, вольові акти.

Щоб людський мозок став органом справді людських якостей -кожному людському індивідові слід оволодіти формами суспільної діяльності. Суб'єкт свідомості - людина як суспільно-історична істота. Усвідомленість виникла і розвивається залежно від самого процесу праці, виробництва, спілкування та інших форм діяльності. Свідомість - невід’ємний елемент функціонування суспільної системи.

Наукою доведено, що матеріальним субстратом, фізіологічною основою вищих психологічних функцій є функціональні системи мозку, які являють собою динамічні утворення різних ділянок мозку. Функціональні системи не з'являються в готовому виді при народженні дитини, а формуються в процесі спілкування предметної діяльності дитини. За О.М.Леонтьевим ці органи функціонують так, як і звичайні морфологічні постійні органи, але вони відрізняються від останніх тим, що являють собою новоутворення, які виникають в процесі індивідуального