Мозок функціонує асиметрично. Асиметричний мозок - це асиметрична свідомість. Ліва півкуля має переважно відношення до комунікативних функцій, форми поведінки, маніпуляційних рухів. Права півкуля до зорово-просторового сприймання світу, емоцій. Найбільшою особливістю лівої півкулі є її зв'язок з мовою, з вмінням логічно мислити, з інформаційними компонентами. Права півкуля більше зв'язана з мотивами поведінки.

У свідомості можна виділити такі сфери:

1. Тілесно-перцептивна (відчуття, сприйняття, уявлення, які дають первинні знання про світ і самого суб'єкта);

2. Логіко-емоційна (мислення, судження, умовисновки, які виводять людину за межі чуттєвого);

3. Чуттєво-емоційна (інстинктивно-чуттєві стани, емоції, почуття-переживання, передчуття, гнів, страх, захоплення, насолода, любов, ненависть тощо);

4. Ціннісно-мотиваційна сфера (вищі мотиви діяльності, ідеали).

Свідомість – вищий прояв психічної діяльності людини пов'язаний з усіма чуттєвими (відчуття, прийняття, уявлення), раціональними (мислення, розсудок, розум, абстрагування, міркування, ідеалізація, уява, поняття, судження, умовивід) процесами та формами пізнавальних здатностей тобто пізнанням, мовою, спрямований на створення відомостей, знань, отримання інформації про все існуюче у світі.

Свідомість пов’язана з практичною діяльністю, зокрема трудовою працею і можлива як суспільно-історичне явище; за феноменологією, потік інтенціональних актів (сприймання, міркування, пригадування). У свідомості людина відтворює (відображає) і створює дійсність (ідеальний світ).

Свідомість має різні аспекти: пізнавальний, онтологічний (буттєвий), аксіологічний (ціннісний), соціокультурний. Свідомість – діяльнісне явище, здійснюється тільки в рухах, діях, актах спрямованих на зовнішній світ і свій внутрішній. Не тільки нерухоме око є сліпе, але й нерухома (зовнішньо і внутрішньо) людина є несвідома, незнаюча людина.

Свідомість має чуттєві і раціональні, практичні і теоретичні, суспільні та індивідуальні, буденні та наукові вияви.

Світогляд – форма самосвідомості на основі певної віри, переконань, знань про універсальні властивості та закономірності світу та людини. За допомогою світогляду певним чином сприймається, осмислюється й оцінюється світ. Світогляд регулює ставлення людини до світу.

Середній клас – велика група людей, що посідає проміжне становище між становище між вищим класом і нижчим класом, між власниками, вищим керівництвом і робітниками. Виникнення та існування середнього класу свідчить, що в результаті розвитку індустріального суспільства класові відмінності втрачають антагоністичний характер, поширюється соціальна рівновага. Інколи робітників постіндустріального, автоматизованого і комп’ютеризованого виробництва називають “новим середній класом” (Л.Белл, Р.Блонер). Середні класи зростають за рахунок розмивання меж між вищими і нижчими класами, інтеграції представників різних класів.

Семіотика – наука, що вивчає знаки і знакові процеси. Дескриптивна семіотика вивчає конкретні знакові системи (семіотика кіно, архітектура, музика та ін.). Теоретична семіотика - загальна теорія знакових систем. Лінгвістична семіотика - розділ теоретичної семіотики, який основну увагу приділяє аналізу тексту як послідовності знакових одиниць. Логічна семіотика - розділ теоретичної семіотики в якому досліджують різні аспекти (синтаксичний, семантичний, прагматичний) функціонування природніх і формалізованих мов.

Середовище соціальне – сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних, ідеологічно-духовних, територіальних умов життєдіяльності людини, що впливають на свідомість і поведінку.

Система - множина взаємозв'язаних елементів, упорядкованість відносин між ними, елементи яких мають загальні властивості.

Головним завданням загальної теорії систем є з'ясування деяких універсальних властивостей, абстрактних вимог, що характеризують структури якісно різних систем.

Суть управління полягає у виробленні впливів на об'єкт, що відповідають певній структурі, програмі, що підпорядковані тій чи іншій меті і критерію якості системи, якою управляють.

Системний аналіз (системний підхід) — емпірико-теоретичний метод дослідження об'єктів як систем. Системний аналіз розкриває цілісність складного об'єкта, багатоманітність зв'язків, В системному аналізі розрізняють такі аспекти:

a) системно-компонентний:

b) системно-структурний;

c) системно-функціональний;

d) системно-інтегративний;

e) системно-історичний.

Системний аналіз формує особливості, тип мислення — системне мислення як цілісно-інтегративне мислення на противагу аналітико-атомістичному.

Соціалізація - процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що дозволяє йому свою життєдіяльність проводити як повноправний член суспільства. Відтворення системи соціальних зв'язків через активну діяльність, перетворення соціального досвіду у свої власні цінності, установки, орієнтації.

Соціальне, соціальність – суспільний, пов'язаний з суспільством; риса людини як суспільної істоти, її здатність до спільної життєдіяльності, існування спільнотами та їх відтворення через діяльністю індивідів як суспільних істот і членів різних груп; спосіб організації спільної життєдіяльності; інтерсуб’єктивна діяльність повсякденного життя.

Соціальне дещо тотожне суспільному і означає все, що виникає, формується, функціонує у взаємодії людей; їх груп. Соціальне – вся система суспільних відносин, які є надприродними, надіндивідуальними.

Соціальне – певний зріз суспільства, особливий тип взаємодій та відносин індивідів, груп з приводу встановлення розподілу статусних місць в суспільстві, благ необхідних для життєдіяльності, орієнтовані на інших. Суспільні блага для життєзабезпечення, нормального відтворення і розвитку людини-найсуттєвіша ознака соціального. Соціальне-особлива реальність, спілкування, мова, культурна – проява соціального в людині і через людину.

Соціальність – сукупність взаємовідносин людей в суспільстві; спільна діяльність людей, спрямована на відтворення людини. Соціальна реальність, а не економіка, політика зумовлює відтворення людини як члена суспільства. Через соціальність різні суспільні відносини зв’язуються в єдине ціле.

Соціальне виникає як системна характеристика суспільства, інтегральна властивість безпосередньої чи опосередкованої взаємодії людей. Діяльна взаємодія людей є системною. Соціальне є діяльне, взаємодопоміжне спілкування людей. Людина, як носій соціальності є особистість.

Соціальне – суспільна діяльність людей спрямована на задоволення матеріальних та духовних благ інших людей. Така діяльність може здійснюватися через державну владу, партію чи якихось інших