Соціальна адаптація – процес соціалізації, пристосування до виконання певної соціальної ролі.

Як процес, адаптація здійснюється для того, щоб привести поведінку індивіда у відповідності з пануючою системою норм і цінностей.

Як стан, адаптація характеризує відношення індивіда із зовнішнім середовищем.

Ці співвідношення можуть бути конфронтаційними, зрівноваженими, гармонійними.

Адаптація приходить три стадії:

соціальний шок;

мобілізація адаптованих ресурсів;

відповідь на виклик соціального середовища

Соціальна активність особистості – системна соціальна якість у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із суспільством, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Соціальна атомізація – процес відособлення людей одне від одного, що виникає з розривом безпосередніх особистісних зв’язків і появою зв’язків опосередкованість, безособових, які набувають форми “речі” (грошей, товару).

Соціальна бідність – нестаток тих традицій, звичок, навичок, цінностей, які визначають ставлення мас до праці, погану чи добру роботу. У зміст соціальної бідності входить рівень ділової культури: відношення до праці, до себе, один до одного, організації себе, організація праці.

Соціальні верстви – різновид одиниць поділу суспільства, що виділяються на основі природних і суспільних відмінностей (економічних, соціальних, політичних, правових, етнічних, демографічних, психологічних, релігійних). М.Вебер доповнював класову стратифікацію Маркса статусом. Статусними групами, відмінні за престижем та партії, пов’язані з розподілом влади.

У функціональній соціологічній концепції Дюркгейма, Парсонса, Шілза, Девіса, Мура існування ієрархії соціальних верств пояснюється поділом праці, соціальною та функціональною диференціацією, культурними стандартами, системою цінностей. Виникнення соціальних верств зумовлено зайнятістю, прибутками, професіями, кваліфікаціями, районами мешкання, типом одягу, житла.

Соціальні відносини – суспільні відносини, які складаються між людьми чи їх групами, між людиною і суспільством щодо проблем життєдіяльності, суспільного статусу. Вони складаються в праці, навчання, побуті, дозвіллі.

Соціально-гуманітарна сфера суспільства – сфера суспільства, де з’являються, утверджуються, розвиваються загальнолюдські цінності, толерантність, відкритість, права, свободи людини, соціальний захист її, людяність.

Соціальна держава - це держава , що спрямовує всю свою діяльність на покращення життя громадян; державний правовий устрій політичні організації суспільства утворений на основі правових інститутів свободи і властивості з можливостями громадян брати участь в управлінні, з реальним турботливим ставленням до громадян у всіх життєвих ситуаціях.

Турбуючись перш за все про матеріальне становище людей , соціальна держава активно бореться з бідністю, сприяє збереженню стабільності, із соціальної злагоди , попереджує гострі соціальні конфлікти.

Поняття «соціальна держава» з'явилось у першій половині XIX століття. В 1848 році у Франції обговорювалась можливість створення такої держави. Насправді соціальна держава стала утверджуватись після Другої світової війни у найпередовіших країнах західної Європи.

Характерними рисами соціальної держави є :1) Конституційні гарантії забезпечення основних громадянських прав особистості; 2) Плюраризм власності та духовного життя; 3) Синтез планових та ринкових механізмів регулювання виробництва; 4) Турботи держави у боротьбі проти бідності, безробіття; 5) Доступність освіти; 6) Наявність ефективної діючої системи охорони здоров'я та соціального захисту; 7) Утвердження в суспільстві соціальної справедливості; 8) Створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини; 9) Створення умов для продуктивної діяльності; 10) Розробка та створення гнучкої динамічної системи оплати праці; 11) Впровадження в практику цілісної моделі соціального страхування; 12) Ефективна екологічна політика. У соціальній державі має діяти "антропологічний імператив" - держава існує для людини , для захисту її загальновизначних (загальнолюдських ) прав і свобод. Доцільна діяльність людей спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей.

Соціальна група – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціальних ознак.

Соціальна деградація – поширення в суспільстві таких негативних явищ як алкоголізм, наркоманія, бомжування, злочинність, безпритульність, проституція, торгівля людьми. Вона має місце, коли відсутні реальні механізми соціального прогресу, соціальної реабілітації, мала ефективність економічних заходів у боротьбі із суспільними негативними явищами, має місце залишковий принцип в соціальній політиці, недоліки законодавчої бази, ринкових інститутів, пониження життєвого рівня громадян, корумпованість суспільства.

Для пониження рівня соціальної деградація держава в особі влади повинна підвищувати рівень життя, якість життя, зниження безробіття, допомагати безробітним, бідним, інвалідам. Бідність завжди соціально небезпечна, це суспільно зло, прояв незахищеності населення.

Соціальна дія – спосіб розв’язання соціальних проблем і суперечностей, в основі яких є зіткнення інтересів і потреб.

Соціальна динаміка – позитивна теорія суспільного прогресу, висхідна лінія розвитку, розроблена О.Контом.

Соціальна диференціація – відмінності між макро- і мікрогрупами, індивідами, які можуть належати до об’єктивних економічних, політичних, освітніх, професійних ознак свідомості (масової, інидвідуальної).

Соціальний механізм розвитку економіки –стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, яка регулюється.

Соціально-екологічний закон (основний) – виражає постійний і необхідний зв'язок між явищами соціо-екологічного та економічного характеру, відношення соціуму до природи. Цей закон обумовлює головне протиріччя в системі “біосфери” до складу якої входять біогеоценози, антропосфери і техносфера. Таким протиріччям є зростаючі потреби суспільства і обмежені можливості навколишньої природи.

Формується цей закон так: продуктивність навколишньої природи прямо пропорційна інтенсивності розвитку науково-технічного прогресу і обернено пропорційна інтенсивності змін цієї навколишньої природи, які пов’язані з вичерпанням ресурсного потенціалу. Із основного соціально-екологічного закону випливають такі закономірності: 1) інтенсивність зростання науково-технічного прогресу випереджає інтенсивність вичерпання ресурсного потенціалу; 2) інтенсивність зростання науково-технічного прогресу еквівалента інтенсивності вичерпання ресурсного потенціалу території; 3) інтенсивність зростання науково-технічного прогресу поступається інтенсивності вичерпання ресурсного потенціалу.

Основний соціально-екологічний закон діє у всіх системах соціально-економічного характеру: “людина-середовище”, “економічний регіон - середовище”, “підприємство-середовище”, “місто-середовище”, “етнос-середовище”. Він пов'язаний з такими економічними законами як закон економічної ефективності праці, закон неухильного зростання науково-технічного прогресу, соціальними законами