Соціально-трудові відносини – об’єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці. вони мають і суб’єктивний момент (наміри і дії людей). Соціально-трудові відносини діляться за змістом діяльності на виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні, за способом спілкування на безособові і між особові, за ступенем регламентованості на формальні і неформальні; за обсягом владних повноважень на відносини по горизонталі і відносини по вертикалі; за характером розподілу доходів на відповідно до трудового внесу і не відповідно до трудового внеску; за суб’єктом на між організаційні і внутрішньоорганізаційні.

Виділяються такі типи трудових відносин: патерналізм, соціальне партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність (прагнення до особистої відповідальності), дискримінація, конфлікт. Соціально-трудові відносини, крім того, можуть бути конструктивними і деконструктивними.

Соціально-трудові відносини у перехідний період, який переживає Україна мають такі особливості: соціальна нерівність внаслідок диференціації рівня зарплати; порушення принципів соціальної справедливості, збільшення числа “соціально ображених” людей, бідних; соціальна незахищеність через неефективну державну систему соціального захисту; соціальна неадаптованість людей до змін у сфері праці; конкуренція у сфері трудових відносини; високий ступінь соціальної напруженості.

Соціальне управління – цілеспрямований вплив на суспільні явища, процеси, події (об’єкти) для приведення їх функціонування, розвитку у відповідності до дії об’єктивних суспільних законів. Воно здійснюється на різних рівнях – рівень суспільства в цілому, середні рівні (підсистеми), нижчі рівні (регіональні, галузеві явища і процеси). Основними законами соціального управління є закон єдності системи соціального управління (нерозривність ланцюга відносин управління від вищих органів до нижчих його ланок; єдність основних функцій і методів менеджменту); закон пропорційності керованої і керівної підсистем в системі суспільства; закон оптимального співвідношення централізації і децентралізації функцій соціального управління; закон участі різних верств населення в соціальному управлінні, у підвищення його ефективності.

Соціальне управління ґрунтується на загально-методологічних принципах (принцип взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості об’єкта і суб’єкта управління, принципи об’єктивності, принцип конкретно-історичного підходу, принцип системності); конкретно і специфічно методологічних принципах (наприклад, госпрозрахунок, самооплатність, оновлюваність), організаційних принципах (наприклад, принцип суспільного поділу влади, праці, самовладдя, єдиноначальності і колегіальності керівництва).

Соціальний характер – відмінні ознаки, риси особливості людини, індивідуальний склад особистості, які проявляються у поведінці, у відношеннях до оточуючого у виді установок, орієнтацій.

Соціальна якість людини – сукупність взаємопов’язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах.

Соціологія – наука про суспільство, як систему спільностей, груп, соціальних відносин, соціальних процесів. Предметом соціології є специфічні знання про суспільство, зокрема про різні стани, форми і процеси суспільного буття, форми соціальної взаємодії, соціальні типи, індивідуально-неповторні особистості.

Соціологічні дослідження - вивчення суспільних явищ, взаємозв'язків з іншими компонентами суспільства. Об'єкт соціологічного дослідження - певна соціальна реальність. Основна особливість соціологічних досліджень полягає в тому, що суб'єкт (дослідник) має справу з іншими суб'єктами, які виступають для нього в якості об'єкту пізнання. При вивченні соціальної реальності соціолога підстерігає небезпека втрати об'єктивного погляду на вивчаючі об'єкти, небезпека суб'єктивізму чи психологізму.

Тобто можлива підміна аналізу об'єктивних явищ, процесів ціннісними судженнями, психологічним аналізом. Важливу роль у соціологічних дослідженнях відіграють техніко-методичні операції, фіксовані в інструментарії соціологічного дослідження, де передбачені операції контролю достовірності одержаних даних, їх надійності.

Соціологічний закон - суттєві, необхідні, повторювані зв'язки соціальних систем і підсистем, соціальних спільностей і інститутів та інших компонентів суспільства. Соціологічні закони відображають творчу силу соціальних систем, вони обумовлюють один одного, мають суб'єктивний момент, оскільки вони виникають і функціонують у зв'язку з діяльністю людей. Соціологічні закони ділять на загально-соціологічні (відображають зв'язки суспільства як цілого - закон формаційного розвитку, закон цивілізаційного розвитку) і конкретно соціологічні (закон боротьби людей за своє виживання, нормальну життєдіяльність, закон зростання наукових знань та темпів росту їх носіїв).

Соціокультурне середовище - сукупність соціальних та культурних продуктів людської життєдіяльності, які знаходяться у взаємодії з індивідом і забезпечують його соціалізацію і інкультурацію. Формами соціокультурного середовища є засоби, методи, які створюють, зберігають та передають соціокультурні норми, цінності, досвід. Головними з них є мова, письменність, різновиди мистецтва, традиції, звичаї, народна творчість.

Соціологія середовища - міждисциплінарна сфера соціального знання, яка інтегрує теоретичні знання та практичні результати різних наук (соціології, психології, соціальної філософії, економічної географії, демографії, екології, етології) та вивчає зв’язок індивідів та соціальних груп з природнім і соціальним середовищем, тенденції та чинники утворення середовищ різного рівня, територіально-середовищні умови розвитку соціальних спільнот, соціальні і психологічні простори особистості.

Соціологія праці – галузь соціології, що вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень у сфері праці.

Співробітництво – соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети.

Спільність - загальна життєдіяльність людей, зв'язана спільним походженням, мовою, інтересами, долею, культурою. Основними спільностями є сім'я, рід, плем'я, род, нація. Вони входять у суспільство як спільності, але не охоплюють усіх людей суспільства. Суспільство теж є спільністю. Але не всяка спільність є суспільством.

Спосіб життя – типічний шлях соціального самовизначення, що виражається у щоденній активності людей: виборі освіти професії, шлюбно-сімейних відносинах, умов життєдіяльності. Ядром способу життя є спосіб виробництва свого матеріального буття. Спосіб життя – результат взаємодії людини з соціального ситуацією. Спосіб життя ще розуміють, як види життєдіяльності (осіб, суспільства), які характеризується ціннісними орієнтаціями рівнем доходу, культури, освіти.

Різні форми суспільного життя виступають як способи життя. Спосіб життя охоплює умови життя, працю, дозвілля, побут, тобто всю сукупність видів життєдіяльності людини. На спосіб життя впливають тип суспільства, цивілізації, культури, епоха, матеріальні та духовні ситуації.

Справедливість – 1) відповідність реальним подіям, фактам,