Суспільне буття – матеріальні предмети суспільної життєдіяльності та матеріальні відносини людей до природи, суспільства і один до одного.

Суспільно-економічна формація – одне з основних понять марксистської соціальної філософії, марксистського розуміння суспільства, історії. Вперше як термін “суспільна формація” Маркс вжив у праці “Вісімнадцяте брюмера Луї Бонопарта”.

Суспільно-економічна формація пояснює історичний розвиток суспільства як послідовний процес, структуру, як формування, як стан, як систему. Маркс розуміє суспільно-історичну формацію як 1) економічну структуру суспільства на всьому протязі його історичного існування; 2) одну з трьох великих стадій історії людства (первісна докласова суспільно-економічна формація, вторинна класова і третинна безкласова); 3) історичний ступінь і тип розвитку суспільства; 4) сукупність суспільних відносин; 5) сукупність виробничих відносин. Якщо суспільно-економічну формацію розглядати як тільки історичний ступінь суспільства, тип суспільства, як це було в СРСР, то це збіднює розміння суспільства, історії, зводить їх розвиток до монолінійного процесу, не враховує розмаїття культур Америки, Африки, Австралії, Азії які не вписуються у формаційну лінію розвитку.

Суспільно-економічна формація у економічній сфері багатоманітність економічних зв’язків редукує до сукупності виробничих відносин, у сфері соціальній відносини людей зводить до класових, у політичній сфері функцію держави зводить до насильницького класового панування (недооцінюється функція управління, умиротворення, словом соціокультурна), в духовній сфері суспільне життя зводиться до ідеологічних процес. Тому формаційний підхід до розуміння суспільства необхідно доповнювати цивілізаційним. Як показав історичний досвід розвитку людства його історія не вкладаються у 5-ти членний формаційний ряд – первіснообщинна формація, рабовласництво, феодалізм, капіталізм, комунізм (соціалізм). Більша половина людства так і не дійшла до соціалізму, відкинувши його. Не всі народи проходили всі стадії розвитку людства.

Суспільний порядок - сукупність норм суспільного і особистого буття; сукупність матеріально-виробничих, соціально-політичних, інтелектуальних, моральних, етичних, релігійних, та інших норм і технологій, які трансформують хаотичне зібрання людей у стійкі та упорядковані співтовариства. Чим вищий рівень історичної стійкості і соціальної впорядкованості, тим більш специфічна, самобутня культура формується в даному суспільстві. Підтримання такого соціального порядку і є культурним життям даного суспільства.

Суспільна свідомість - усвідомлення різних сфер суспільного життя. Розрізняють такі форми суспільного життя як економічна, політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова, технокритична, ціннісна, екологічна і т.д. По суті кожній формі суспільного буття відповідає певна форма суспільної свідомості. Суспільну свідомість можна ділити на теоретичну і буденну, індивідуальну і суспільну, на такі рівні як соціальна психологія та ідеологія. Кожна форма суспільної свідомості відрізняється об'єктом усвідомлення і функцією.

Суспільна свідомість може зазнавати різних метаморфоз. Ці метаморфози виникають, коли має місце невідповідність інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій, установок людей реально існуючим суспільним відносинам. Переродження, деформації у суспільній свідомості накопичуються поступово. Вони свідчать, що заявилися нові еталони і стереотипи поведінки. Наприклад, в колишньому радянському суспільстві дезорганізація господарського життя, прагнення "показуватись, а не бути", моральна корозія, атмосфера обдурювання, неправди, помпезності, парадності викликали реакцію неприйняття офіційних стандартів і еталонів поведінки. Почуття обдуреності посилились і в період невдалих ринкових реформ. .

Виділяють такі прояви метаморфозів суспільної свідомості як розірвана, розколота свідомість (існування у свідомості протилежних установок і орієнтацій), ринкова свідомість, маргінальна свідомість (нестійкість установок і переконань), хибна свідомість.

Творчість – продуктивна людська діяльність, яка породжує, щось нове (матеріальне чи ідеальне). В творчості збігається ціль діяльності і сама діяльність.

Будь-яка людська діяльність, спрямована на створення нового має творчий характер. З психологічного боку творчістю проходить такі стадії: 1) інтуїтивний проблиск ідеї (задум твору в мистецтві, гіпотеза в науці); 2) перехід ідеї на рівень втілювання; 3) остаточне оформлення ідеї.

Чинниками творчості є 1) переборення людиною конечності і миттєвості свого існування прилучення до безконечності, вічності; 2) відтворення загального в одиничному, індивідуального в типовому; 3) прояв свободи.

Творчість у сфері науки, техніки, мистецтві, в природничонауковому пізнанні й гуманітарних науках має свою специфіку, свої відмінності, основа яких корениться як в об’єкті пізнання, так і суб’єкт. Суб’єкту творчості притаманні такі ознаки як самостійність, гнучкість, неординарність мислення, здатність до ризику.

Творчість – це завжди вихід за межі заданої ситуації, постановка проблем, що знаходиться поза межами поставленого завдання. Внутрішня детермінація мислительної чи художньо-естетичної діяльності характеризує творчість. У творчості важливий момент випадковості, оскільки творчість реалізується бічним (латеральним) мисленням.

Творець переборює старі норми, але і створює нові, щоб не перейти у свавілля.

Творчість – вибір однієї можливості і нереалізація іншої, прийняття одного і відмова від іншого. Тому творчість сумна, трагічна. Одне переходить в дійсність, друге – позбавляється дійсності.

Творчість включає в себе чуттєву та інтелектуальну інтуїцію і може бути представлена як механізм самодобудови структури чуттєвих і мисленних образів до закінчення цілісного утворення. Вихід на процес самодобудови вимагає наявності різноманітних елементів, які складають творче поле пошуку, хаос, безпеку. Чуття і мислення блокують в полі багатоманіття елементів, в полі хаосу, аж до виникнення уявлення про ціле. Вони можуть бути інсайтом, раптовим усвідомленням цілого.

Відкриття несиметричності лівої та правової півкуль головного мозку проливає нове світло на механізм творчості. Ліва півкуля розпізнає і класифікує елементи зовнішнього світу на основі логічних процедур, відповідає за означальну сторону (аналізує і синтезує речення). Права півкулі пізнає світ на основі асоціативного розпізнавання, ситуативної класифікації, зберігає образи предметів. Але права і ліва півкулі працюють одночасно, узгоджено, нероздільно.

Теорія – форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне, системне, сутнісне уявлення про певний об’єкт, система понять, висловлювань, зведених до