здійснювані перетворення мають подвійний характер: одночасно створюється нова капіталістична ринкова економіка і утверджується плюралістична демократія, тобто здійснюються одночасно економічні і політичні (демократизація) перетворення;

приватизацію і зміну стратегій суспільного розвитку важко здійснювати, оскільки треба демонтувати всю промисловість і сільське господарство (колгоспний лад);

етнічна і національна неоднорідність породжує націоналізм, який сприяє національно-культурній самобутності трансформації і водночас гальмує встановлення громадянського суспільства;

в соцкраїнах були лише зародкові форми громадянського суспільства, були відсутні автономні політичні та громадські організації і тому конфронтація переважає над компромісом;

політика, політизація, партійнозація (в Україні більше ста політичних партій) переважають над економічними новаціями, перебудовами;

модернізаційні та трансформаційні реформи здійснюються без суттєвого покращення життя мас людей;

рівень законодавчої культури відстає від процесів економічних змін, приватизації і це народжує “прихватизацію”, корупцію, організовану злочинність, тіньову економіку.

Характерна особливість трансформації – тривала і глибока анемія, викликана випереджуючим розкладом старих інститутів порівняно із становленням нових. Характерна також роль стихійних факторів, слабка керованість. Головним результатом трансформації є якісне перетворення базових інститутів суспільства, зміна соціальної структури суспільства, соціокультурні зрушення.

В Україні позитивними результатами постсоціалістичних трансформацій є:

- зруйнування структур соціалістичної партійно-державної влади;

- подолано тотально одержавлення економіки;

- поширена і утвердження приватної власності;

- вільні демократичні вибору органів влади, установлення виборності, парламентаризму;

- сформовані інституціональні умови як основу демократичної суспільної системи;

- економіка стала багатоукладною з рівноправним становищем різних форм власності.

Але виявилось набагато більше негативних явищ трансформації, зокрема:

різке зниження реальних доходів населення, їх зубожіння;

дисфункція держави (держава сама стає причиною безпорядку, дезорганізації, обману);

ріст злочинності;

небувалий спад виробництва та національного доходу;

проїдання ресурсів

криміногенний характер суспільних відносин;

порушення правових і моральних норм вищими посадовими особами;

втрата відповідного соціального контролю над господарськими та суспільними процесами;

тіньова (нелегальна) економіка досягла надвеликих розмірів;

державна політика визначається переважно інтересами власника, а не споживача;

формування приватної власності відбувалися при порушенні суспільних та загальнолюдських інтересів;

не забезпечено мінімальний для нормальної життєдіяльності людей рівень оплати їх праці, пенсії, стипендії, соціальної допомоги;

зросла чисельність декласованих груп населення (алкоголіки, наркомани, бомжі, безпритульні діти, жебраки)

зневіра народу в правильності керування економічним формуванням;

право відстає від зміни в економіці і політиці і тому має місце розповсюджена неправова практика, тобто порушення прав, законів, норм.
У суспільстві, що трансформується немає установлених зв’язків між елементами і наслідки змін важко перебачити, зростає ризик помилок.

Трудова діяльність – доцільна професійна активність за допомогою технічних, технологічних та організаційних засобів. Вона спрямована на створення матеріальних благ, засобів життєзабезпечення, надання послуг, розробку наукових ідей, цінностей, нагромадження і передавання інформації.

Трудова кар’єра – успішне просування особистості в тій чи іншій сфері діяльності. Вона завжди пов’язана з мобільністю, проходженням певних щаблів в будь-якій ієрархічній системі. Це сходинки престижу, доходу чи влади.

Трудова кар’єра – це завжди індивідуальний життєвий шлях працівника, успішне трудове переміщення, послідовність займаних індивідуумом робочих місць в ієрархічній системі трудової діяльності суспільства, переміщення працівника з нижчих позицій на вищі.

Коли особа гониться за суспільним успіхом, до особистого благополуччя будь-яким шляхом є кар’єризм. Тобто коли ставить свої особистості успіхи вище суспільних справ.

Трудовий колектив – соціальна спільність людей, об’єднаних для реалізації виробничо-економічних функцій. Трудовий колектив структурно оформлений функціонально (зв’язки між людьми щодо обміну діяльністю), професійно-кваліфікаційно (зв’язки між людьми за ознаками професії і кваліфікації), соціально-структурно (сукупність зв’язків між робітниками, інженерами, службовцями).

Функції трудового колективу: виробничо-економічна, виховна, організаційно-управлінська, соціального контролю, задоволення потреб працівників, створення умов для самореалізації, здійснення і відтворення колективістського способу життя.

Трудовий конфлікт – суперечність організаційно-трудових відносин, прямі зіткнення між індивідами і групами працівників. За характером і ступенем прояву ознак розрізняють відритий і закритий типи трудового конфлікту. Трудовий конфлікт веде до таких негативних наслідків і посилення настрою ворожості, погіршення соціального самопочуття, збільшення частки недоброзичливих висловлювань, згортання ділових контактів, падіння мотивації до праці, погіршення взаєморозуміння, навмисне деструктивне подовження. Причинами конфліктів є об’єктивні і суб’єктивні, а також конкретні суперечності (в сфері розподільчих відносин, складності функціональної взаємодії, рольові суперечності, ділові розбіжності, розділення провини, відповідальності, ненормальні умови праці, несумісність, статево-віковий склад організації, соціальні розходження).

Способи регулювання і вирішення трудових конфліктів: компромісний (узгодження інтересів між сторонами); однобічний (придушення однією стороною іншої), інтегративний (розробка і впровадження нових способів, моделей поведінки), реорганізація (зміна організаційно-трудового порядку), трансформація (переведення конфлікту зі стану ворожнечі в стан переговорів), інформування (правильний погляд на конфлікт, перебудова образу ситуації у свідомості сторін), відволікання (перенесення уваги сторін на інші проблеми).

Трудова мобільність – форма соціального переміщення, що являє собою зміну місця праці і місця працівника в системі суспільного поділу праці. Місце в суспільній організації праці і характер виконуваної праці є важливою ознакою соціального стану працівника. Трудові переміщення впливають на зміну соціальної структури суспільства. Основа трудової мобільності – поділ і зміна праці, зростання потреб, мотиви поведінки, цінності.

Загальними соціально-економічними причинами і мотивами трудової мобільності є майновий мотив, максимального чи мінімального досягнення, екстремальний мотив (наприклад, криза у сфері зайнятості).

Трудова поведінка – комплекс цілеспрямованих індивідуальних і групових дій з метою досягнення якогось суспільно-корисного результату. Трудова поведінка – різновид соціальної поведінки. Вона завжди є свідомо регульованим комплексом дій і вчинків працівника, поєднання професійних можливостей, інтересів з діяльністю виробничої організації. Це процес самоналаштування, саморегуляції. Система вимог норм, цінностей, що склались в даному суспільстві, групі, колективі є важливими факторами трудової поведінки.

Структура трудової поведінки: циклічно повторювані дії, маргінальні дії і вчинки, стереотипні дії, раціоналізовані дії, акції, вчинені під впливом обставин, спонтанні дії, вчинені під впливом емоцій.

Трудова поведінка є функціональним алгоритмом виробного процесу, поведінковий