Виклик-відповідь характеризує не тільки життя цивілізацій, але й суспільств, держави, спільнот людей і окремих особистостей. Виклики можуть породжувати як позитивними явищами, так і негативними. Виклики можуть породжуватись отриманою свободою, - матеріальним достатком, посадою, славою. Виклик – це завжди загроза якомусь існуванню і тому на нього треба реагувати. Наприклад, в Україні після Помаранчевої “революції” з’явилися нові виклики породжені свободою: забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики; як спільно виборювати український національний інтерес; налагодження консолідованої співпраці влади, суспільства, громадянина.

Виклик є зовнішньою спонукою, рушієм реалізації потенціальних можливостей. За допомогою відповіді на виклик досягається якісний ріст, розвиток, досконалість. Відсутність викликів гальмують ріст і розвиток. Але сам виклик має мати певну міру, - не надто потужний і масштабний, щоб не знищити, не приборкати того, хто має відповідати (цивілізація, суспільство, держава, народ, нація, спільнота, окрема людина) і не надто малий, щоб хотіла відповідати.

Виробнича адаптація працівника – освоєння працівником характерних рис та умов праці за фахом, залучення його в організацію суспільної праці, установлення контактів і стосунків з іншими працівниками.

Виробнича адаптація здійснюється на основі об’єктивних факторів (рівень організації праці, механізація, автоматизація, комп’ютеризація, санітарно-гігієнічні умови, галузева спеціалізація, місце розташування підприємства) і суб’єктивних (соціально-демографічні характеристики працівника – стать, вік, освіта, кваліфікація, стаж роботи), соціально-психологічні (рівень домагань, готовність працювати, практичність, самосприйняття), соціологічні (ступінь професійного інтересу, ступінь матеріальної і моральної заінтересованості в ефективності та якості праці, налаштованість на підвищення кваліфікації).

Загальним показником успішної трудової адаптації є зацікавленість працівника працею. Напрямами управління адаптацією є вдосконалення організації та умов праці, поліпшення морально-психологічного клімату, надання змісту праці творчого характеру, удосконалення мотивації та стимулювання праці, поліпшення рекреаційних умов.

Структура виробничої адаптації: професійна, організаційна, матеріально-побутова, соціально-психологічна.

Виробничі відносини – об’єктивні матеріальні відносини, в яких люди вступають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. В економічних відносинах власність виконує системоутворюючу функцію. Вона визначає і характер виробничих відносин. основне виробниче відношення – відношення власності на засоби виробництва. Відносини власності визначають тип виробничих відносин.

Марксизм переважно дав економічний аналіз виробництва, отже, і економічний аналіз виробничих відносин. разом з продуктивними силами виробничі відносини створюють певний спосіб виробництва. Суспільно-економічні формації як стадії суспільного розвитку відрізняються своїми способами виробництва.

Виробничі відносини розкривають сутність економічних процесів, без них не можна розкрити природу всіх форм власності, природу заробітної плати, доходів. А значить не можна виробити чітку економічну політику щодо суспільних інтересів.

Відтворення населення – історично і соціально-економічно обумовлений процес поновлення покоління людей у результаті взаємодії народжуваності і смертності. Розрізняють три типи відтворення населення – розширене (перевищення числа народжень над числом смертей), просте (число народжень дорівнює числу смертей), звужене (немає приросту населення, перевищує смертність, населення скорочується). Відтворення населення не тільки демографічне явище, але й соціально-економічне, оскільки формує трудові ресурси, впливає на стан продуктивних сил, розвиток соціальної інфраструктури.

Відтворення населення здійснюється природним рухом (процеси народження і смерті), міграційним (просторове переміщення населення), соціальним (зміна освітнього, професіонального, національного структур населення), економічним (зміни трудової активності).

Розрізняють традиційний тип відтворення (нерегульованість народжуваності і висока смертність) і сучасний, обумовлений соціально-економічним розвитком країни, досягненням медицини, емансипацією жінок, залученням їх в економічну діяльність.

Відповідальність – ступінь дотримання моральних норм і правил.

Відтворення – процес постійного відновлення і повторення виробництва. Фази відтворення: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Види відтворення: просте, розширене, спадне. Форми відтворення: індивідуальне, суспільне.

Влада - здатність і можливість впливати на поведінку людей за допомогою авторитету, права, насильства.

Власність – відображення виробничих відносин щодо привласнення засобів виробництва, матеріальних і духовних предметів особистого споживання. Як правова категорія власність відбиває відносини володіння, розпорядження і користування предметами матеріального і духовного споживання. Типи власності: приватна і неприватна. Види власності: приватно-індивідуальна, приватно-колективна, державна, публічна. Форми власності: одноосібна, сімейна, загальнодержавна, федеральна, республіканська, комунальна (муніципальна).

Власність трудова – власність заснована на власній праці без використання найманої праці, привласнення засобів виробництва, створеного продукту окремою особою, сім’єю, трудовим колективом. Вона найбільш поширена в сільському господарстві, сфері послуг, роздрібній торгівлі.

Якісно новою формою власності трудової стали підприємства, викуплені трудовими колективами. Трудова колективна власність має велике майбутнє, оскільки відсутнє відчуження працівників від засобів виробництва і створені стабільні стимули до праці.

Внутрішнє виробництво – розвиток свого власного національного виробництва і обов’язково в гармонії з природою. В такому випадку країна стає виробником, а не імпортером сировини і споживачем ширпотребу. Планом розвитку країни має бути народний продукт.

Вторинний ринок праці – сегмент ринку для якого характерно велика плинність кадрів, нестабільна зайнятість, низький рівень заробітної плати, відсутність професійного просування, наявність відсталої техніки і технології, відсутність профспілок.

Воля – прагнення до дії, самоздійснення навіть через об’єктивні і суб’єктивні перепони. За Шопенгауером і Ніцше воля лежить в основі будь-якого існування. Воля – складова людської свідомості, здатність зосереджуватись навколо певної мети; мобілізація і цілеспрямування своїх фізичних і духовних сил на розв’язання завдань. Одна із сутнісних сил людини поруч з чуттями і розумом.

Вчинок – особлива дія людини, яка вміщує в собі події її життя, є формою вирішення суперечностей, наприклад, між життям і смертю.

Геніальність – вищий прояв творчих здібностей людини, її таланту, результати якого стають надбанням людства, розвивають рід людський. Геніальність є розгортання одинично-персонального у всезагальне людське. Творіння генія змінюють смисложиттєві цінностей людства.

Герменевтика (грец. hermeneven – тлумачення, пояснення)