Ціль – ідеальний наперед визначений результат людської діяльності відповідно до усвідомлених потреб та інтересів. Ціль є внутрішньо-спонукальний мотив, який спрямовує діяльність, мобілізовує волю і енергію.

У кібернетиці ціль означає прагнення самокерованої системи зберегти і підвищити рівень своєї організації.

Цивілізація – форма існування живих істот, наділених розумом, об’єднаних раціонального організацією; синонім культури як сукупності духовних і матеріальних досягнень суспільства; ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку взагалі; процес становлення громадянського суспільства; цілісне суспільно-історичне утворення на розумових началах; ступінь історичного розвитку суспільства після дикунства і варварства.

За М.Я.Данилевським, цивілізація – найвища ступінь розвитку суспільства, вищий культурно-історичний тип. Крім цього Данилевський і О.Шпенглер вважають, що цивілізація як інтенсивний період творчості завершується занепадом і вмиранням. І.А.Тойнбі цивілізацію вважав етапом регресу. У сучасний постнекласичний розвиток науки цивілізацією розуміють не як лінійно-прогресистський рух, а розмаїттям культурно-історичних форм, нелінійне оригінальне утворення.

Шведська модель ринку праці – характеризується активною політикою держави у сфері зайнятості. Головне в політиці на ринку праці – попередження безробіття. Тому рівень безробіття в країні мінімальний. Досягнення максимальної зайнятості здійснюється шляхом проведення обмежувальної фіксальної політики, спрямованої на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутку високоприбуткових фірм для зниження інфляційної конкуренції між підприємствами в підвищенні заробітної плати; шляхом проведення політики солідарності у заробітній платі з метою досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм; шляхом підтримки зайнятості в секторах економіки, що мали низькі результати діяльності, але забезпечували розв’язання соціальних завдань.

Штучний інтелект – технічна система, яка спроможна моделювати, деякі функції мислення. Штучний інтелект моделює та автоматизує процеси розумової праці.

На основі кібернетики, інформатики розробляють інформаційно – кібернетичні теорії мислення. Було відкрито, що немало операцій, дій, алгоритмів в програмах машинної обробки інформації, в процесі розв’язування завдання ЕОМ, подібні до тих, якими користується людина в процесі мислення. Це дало змогу будувати машинні моделі інтелекту. Штучний інтелект моделює людський спосіб обробки інформації, її переробки та управління нею.

Машинне мислення, “штучний інтелект” не має суб’єктивності, функція мислення зводиться до логічного перетворення знаків знакових структур і відносин між ними, знаки для машин – це код-команда. В машинних операціях відсутні мотиваційні, цільові, смислові, та інші суб’єктивно-особистісні компоненти. Людина – суб’єкт діяльності та мислення. Знання людини – джерело інтелектуального потенціалу комп’ютерних систем.

Час - форма протікання механічних процесів, органічних і психічних, а також умова можливості змін, руху, розвитку. І просторове переміщення, і якісні зміни виникнення і загибелі проходять в часі.

Проблема часу є проблемою континуму або неперервності. Час як і простір, рух є неперервність, тобто сукупність неділимих елементів (частин простору, руху моментів часу) або безконечно цілина величина.

Зенон Елейський у своїх апоріях показав, які виникають парадокси при теоретичному (філософському) розгляді неперервності. Всі апорії Зенона намагаються довести неможливість руху, оскільки його не можна мислити, не впадаючи у суперечність. І у випадку неперервності як рух до безконечності (апорії "Пихотомія", "Ахіллес і черепаха") і як такої, що складається із неділями: моментів ("Стріла") рух виявляється неможливим.

Якщо час — послідовність моментів, то він є рухом від минулого через теперішнє до майбутнього. Кожна послідовність є множинною. За Платоном, час як і будь-яку множинність не можна зрозуміти без поняття "Єдине". У часі множинність зв'язане єдиним. Платон ще час зв'язував з вічністю, тобто з тим, що є поза часом. Час не може існувати без вічності.

Арістотель зв'язує час з величиною, рухом і його виміром. За Арістотелем неперервність є певним типом зв'язку елементів системи, що відрізняється від послідовності та суміжності як інших форм зв'язку. Послідовність (слідування по порядку) - умови суміжності, суміжність - умова неперервності. Суміжне є те, ще слідуючи за іншими, торкається його. Неперервне є дещо суміжне, коли межа, по якій стикаються або слідують один за одним предмети, стає для обох одною і тою ж. Неперервне - те, що ділиться на частини, які у свою чергу діляться. Неперервне виключає якісь неділимі частини. Неділиме - те, що не має частин. За допомогою неділимого неперервне набуває форми. Неперервність - умова можливості руху. Якщо шлях і час неділимі, то рух неможливий. По неділимому шляху ніщо неможе рухатись.

Час не сприймається як безпосередньо наявне: минулого вже немає, майбутнього ще немає, а теперішнє миттєве, ледь вловиме. Час є якби якимось рухом, зміною. Але рух може бути швидшим і повільним, а час - ні. Час не є рухом, але і без руху йог немає. Час, пише Арістотель, є деяке число руху щодо попереднього та наступного. Час визначає рух, а рух - час. Час - міра руху, число руху.

"Тепер" - неділимий момент часу. Кінець часу є момент теперішнього. "Тепер" початок майбутнього і кінець минулого. Тобто "тепер" є середина, яка включає початок і кінець. "Тепер" - межа часу, позачасове начало часу.

Що таке вічність? Вічність - розумосяжне буття, незмінне, нерухливе, яке не знає "було", "буде" (Плотін). Воно завершене ціле, без частин, самодостатнє. Вічність Плотін ототожнює з Богом. Із вічності не можна вивести час. Час починається, коли вічність зникає, починає змінюватись, рухатись, стиповлюватись. Вічність незмінна, постійна, час - безперервна зміна і проходження. Час протилежний вічності. Вічність є завжди "тепер",