Громадська думка належить до сфери колективної дії – це взаємне пристосування різних індивідуальних поведінок, завдяки чому індивіди спільно діють у певний спосіб. У такій ситуації думки стають силами. Колективними виразниками громадської думки є групи тиску, мобілізовані навколо певних інтересів.

Громадська думка як різновид колективної поведінки характеризується внутрішньою організованістю індивідів, взаємному пристосуванні.

Громадська думка – різновид нормативної регуляції, соціального контролю. У сфері дії громадської думки колишній індивід є рівним з іншими представниками спільноти, носієм загальної норми-вимоги, її виконавцем. Він може висловлювати в особистій формі від імені групи нормативні вимоги до всіх інших і до самого себе. В громадській думці немає жорстокого розмежування суб’єкта й об’єкта регуляції. В громадській думці індивід наділений рівним з іншими правом займати ту чи іншу позицію залежно від свого бажання. Системи правових норм – найбільш формалізована і дієвий засіб соціального контролю. У громадській думці норми не мають чіткої логічної форми, системного характеру, вони є вимогами щодо певного способу дії.

Функціональні характеристики громадської думки є одночасно й ознаками її суб’єкта. Ці характеристики виявляють у вигляді суджень, які відображають ставлення суб’єкта думки до подій та явищ соціальної дійсності, у дії соціального контролю, засобами якого суб’єкт думки забезпечує одностайність реакцій членів спільноти. Двоїста природа громадської думки, як ставлення і як форми соціального контролю, зумовлює і два напрями пошуку критеріїв ідентифікації суб’єкта у громадській думці є суб’єкти як тільки носії її, і ті що формують цю думку.

Демократія – народовладдя, форма державного устрою, що характеризуються участю народу в управління державою через своїх представників, які забезпечують рівність і політичні свободи громадян.

Демократизація – процес подолання авторитарного управління суспільними життям шляхом законодавчого забезпечення прав і свобод, самоврядування народу.

Демпінг – продаж товарів дешевше від їхньої собівартості з метою, наприклад, завоювати ринок, витіснити конкурентів.

Держава – публічна організація політичної влади, центральний інститут політичної системи суспільства, що ґрунтується на праві, владі над громадянами. Ця організація держить, утримує всіх громадян разом, сила, що збирає й гуртує людей. В державу входять військо, міліція, чиновництво, бюрократія, інститути права, моралі.

Людство рухається в напрямі створення правової держави, яка визнає рівність всіх перед законом. В умовах соціалізму панувала тоталітарна система державної влади у виді диктатури пролетаріату, диктатури партії. Соціалістична держава – монопольна влада правлячої комуністичної партії.

Держава виникла як апарат насильства, щоб пригальмувати жадібність, егоїстичність природний стан людини (“війна всіх проти всіх”, як писав англійський філософ Т.Гоббс), карати людей за злочини. І тому держава – гарант порядку в суспільстві. Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин за умов ринкової економіки виступає як законодавець, захисник прав громадян та організацій, роботодавець, посередник і арбітр у разі виникнення трудових спорів.

Держава соціальна – орієнтація держави на суспільну справедливість, підвищення добробуту людей, інвестицій в людський і соціальний капітал, рівної участі громадян у управлінні, суспільний контроль над економікою, солідарність, рівномірний розподіл доходів, багатства, влади, розвиток органів місцевої влади, самоврядування, діяльність вільних організацій і асоціацій людей, захист оточуючого середовища.

Держава правова – держава, яка характеризується людиноцентричністю, верховенством права, демократизмом, соціальністю, рівності всіх перед законом. У правовій державі обмежується повноваження влади, демократично виробляються демократичні рішення, знищуються привілеї, мають місце широкі судові права громадян, взаємна відповідальність держави і особи, проголошення захисту свободи громадян, економічного захисту зокрема.

Дефіцит – нестача будь-чого. Види дефіциту: товарний, бюджетний, торговельний.

Діалог – послідовність впорядкованих пар повідомлень, мовних актів, що здійснюються принаймні двома учасниками і націлені на модифікацію настанов учасників щодо стану світу чи окремих його речей, явищ, процесів. Діалог є комунікативним феноменом, що складається з деяких сукупностей висловлювань, що породжують текст і такі когнітивні компоненти як знання, думки, цілі.

Теорія діалогу – складова частина теорії соціальної взаємодії. Комунікативний характер походження взаємодії з виявленням умов і правил діалогу.

Діяльність – людська форма активного відношення до світу, змістом якого є доцільна зміна та перетворення світу на основі знань, культурних надбань. Діяльність як активність в культурі здається історично виробленими соціокультурними програмами. Діяльністю змінюється не тільки світ, але й сама людина. Людина не просто живе, існує, вона творить, створює нове, будує новий світ і завжди нову людину. В цілісності реалізується творча сутність людини, проявляється свобода.

Дискурс – цілісний текст, актуалізація якого обумовлена різними факторами: мовна комунікація, орієнтована на обговорення і обгрутнування будь-яких аспектів дії, поглядів, висловлювань її учасників. Тексти є результат діяльності людей у певній соціальній ситуації. Дискурс – логічно цілісна, опосередкована, соціально обумовлена одиниця комунікації.

Диспозиція особистості – схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Духовність – гармонійне поєднання найкращих психічних і соціальних особистісних якостей людини. Духовність проявляється у процесі взаємодії з природою, суспільством, іншими людьми і з самим собою. Вона виявляється у спрямуванні інтересів, нахилів до пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей (добро, істина, красота, любов).

Духовність – інтелектуально-чуттєвий стан людини, націлений на сприйняття, засвоєння та створення загальнолюдських цінностей. Духовна людина прагне до засвоєння загальнолюдських цінностей, самовдосконалення, самореалізації, краси, гармонії, широти та глибини знань; вміє бути критичною і самокритичною; є цілеспрямованою, наполегливою, самовладною; чуттєво-емоційною, гуманістичною.

Духовний розвиток людини здійснюється від знання до розуміння, від почуттів та емоцій до співчуття, від сприймання до творчості, від егоцентризму до гуманізму. Духовність – це зорієнтованість людини на доброту, красоту, істину.

Економіка – управління домашнім господарством; одна із