В продукції нових знань важлива роль належить методам. Завдяки ЕОМ з’явився новий тип наукового знання і метод – математичний експеримент. Математичне моделювання поширюється на сферу гуманітарного знання. ЕОМ вплинули на утворення нових форм синтезу експериментального і теоретичного начал в науці.

Закон збалансування протилежностями – згідно цьому закону людська життєдіяльність можлива шляхом збалансуванням, урівноваження, співвідношення протилежних властивостей, якостей, процесів, механізмів, їх взаємозмінності, взаємодії. Наприклад, асиміляція і дисиміляція в обміні речовин, збудження і гальмування у функції мозку, аналіз і синтез, індукція і дедукція в логічному мисленні, виробництво і споживання в економіці, добро і зло в моралі, любов і ненависть, агресивність і миролюбність в чуттєвій сфері, свідоме і несвідоме в психіці.

Закон зворотного впливу – створена, сконструйована річ (явище, процес) зворотно впливає на творця, розвиває його, вдосконалює. Наприклад, людина створила, суспільство, культуру, цивілізацію які зворотно впливають на людину, її формують і розвивають. Тому й кажуть: людина суб’єкт суспільства і його продукт. Ще приклад: книгодрукування, машинне виробництво, комп’ютеризація пришвидшило прогрес людини, людства.

Закон конкуренції – залежність між можливостями створення товару і можливостями його реалізації з вигодою для виробництва.

“Занурення в основу” – ідея Гегеля щодо пізнання саморозвиваючої системи. Схема розвитку абсолютної ідеї, за Гегелем, допускає породження все нових смислів (понять), коли дещо породжує “своє інше”, вступає з ним у рефлективний зв'язок і в результаті синтезу утворюється нове ціле. Кожен раз виникаюча цілісність перебудовує свої основи. В теорії систем, це пояснює Стьопін В.С. Це положення конкретизується через уявлення про диференціацію систем і нових рівнів організації. Кожен новий рівень впливає на вже існуючі, змінює їх композицію із елементів і формує нову цілісність системи.

Синергетики відкрили нові аспекти само розвиваючих систем – ідею когеренції, кооперативні ефекти.

Засоби виробництва – сукупність засобів праці і предметів праці, які використовуються в процесі виробництва; речовий чинник виробництва; складовий елемент продуктивних сил.

Засоби праці – все те, за допомогою чого людина діє на предмети праці.

Закон попиту – обернено пропорційна залежність між ціною і величиною попиту на товар протягом певного періоду.

Закон пропозицій – пряма залежність між ціною, величиною пропозиції товару протягом певного періоду.

Зміст праці – узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження суб’єктів праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці.

Знання – елемент людської духовності, результат пізнання, форма усвідомлення істинності результатів пізнання.

Світ знань (Попер) автономний щодо індивіда, має власні закони розвитку і представлений у вигляді гіпотез, теорій, постулатів, аксіом, літературних творів, наукових досліджень. Ріст знань – об’єктивний процес підпорядкований внутрішній логіці, підлягає відповідним процедурам для встановленням істинності.

Узагальнення наслідків практичної взаємодії із зовнішнім світом здійснюється у формі ідеальних образів, мови, знань, набутий досвід взаємодії зі світом зберігається в мозку у вигляді слідів пам’яті, ідеальних конструктів. Знання – відображення зовнішнього світу, точніше суб’єктивне відображення об’єктивного світу. Суб’єктивно відбирає і видозмінює відображуване.

Знання – об’єктивний зміст свідомості, спосіб зв’язку одиничного (індивіда) і всезагального (природа, всесвіт). Знання – основа існування людини. На основі знань можливим є діяльне відношення до дійсності.

Найсуттєвішим у знанні є суб’єкт-об’єктне відношення. Об’єкт – фрагмент осягнутої дійсності, він вилучається суб’єктом із об’єктивної реальності. Уявлення про світ як об’єкт пізнання змінюється. Знання – спосіб осягнення світу шляхом протиставлення суб’єктом об’єкту.

В структурі наукового знання виділяють його емпіричний і теоретичний рівень в залежності від використовуваних методів його одержання, від співвідношення чуттєвого і раціонального змісту, від характеру і типу отриманого знання.

Емпіричний рівень пізнання – це знання явищ безпосередньо даного у відчутті теоретичне знання більш глибинне.

Існує і позанаукове знання – повсякденне знання, знання трудове, ціннісне.

Основне елементи знання: поняття, закони, теорії.

Комплексним критерієм об’єктивної оцінки наукової значимості знань є ступінь впливу їх на зміну картини світу, яка займає проміжне місце між філософією і природознавством.

Ідеал – ціннісно-світоглядне зображення майбутнього, впорядкування шляху суб’єктів діяльності (особи, класу, нації, людства) у вигляді мети, образів, уявлень; взірець досконалості, модель бажаного.

Здатність до формування ідеалів – родова ознака людини. Людина не керується лише теперішнім, прагматичним. Вона зазирає в майбутнє, вибудовує ідеали. Ідеал, як путівник, на основі якого переосмислюється життя. Ідеал сприяє виявленню резервів життєдіяльності (особи чи суспільства, людства), накресленню шляхів і напрямків творчості. Ідеал акумулює потреби, інтереси, суб’єктів діяльності.

Ідеал – кінцева ціль діяльності, взірець до якого прагне людина. Ідеал долає обмеженість цілі, він завжди недосяжний горизонт діяльності; містить елемент утопізму. Відсутність ідеалів веде до духовних криз. Ідеали згуртовують людей спільністю устремлінь. Вони базуються на цінностях, віруваннях, знаннях. Ідеал надихає спільність діяння і є гарантом проти абсурдності і безглуздості життя. Ідеал мобілізує життєві прориви. Він служить основою цілей, потреб інтересів.

Ідеалістичне розуміння історії – розуміння історії, що ґрунтується на визнанні визначальної ролі ідеальних факторів (ідеї, волі, вірі, прагненнях, творіннях, свідомості). Таке розуміння перебільшує роль духовних чинників (релігійних, моральних, наукових). В основу історичного процесу представники ідеалістичного розуміння історії кладуть то об’єктивний дух, то надіндивідуальне духовне начало, то абсолютну ідею, то окремих діячів.

Ідеологія – система поглядів та ідей, в