Ідеологія обґрунтовує політику, оправдовує її, легітимізує. Які сутнісні характеристики ідеології? ідеологія упереджена, пристрасна оскільки вивчає інтереси класу, групи, суспільного ладу, де ідеологізоване суспільство існувати не може, бо політика є зіткнення різних інтересів. Науковий підхід відкидає ідеологію як інструмент дослідження. Але сама ідеологія вимагає наукового підходу.

Виникнення ідеології зв'язано з появою громадянського суспільства, політики плюралізації соціального складу суспільства, формуванням ідеї нації та національної держави. Різні ідеологічні течії є результатом пристосування різних напрямків політичної та філософської думки (лібералізму, консерватизму, соціал - демократизму, марксизму) до безпосередніх потреб практичної політики різних конфліктуючих груп. Всі ідеології пропагують певну владу, певну модель суспільства, політичну систему.

Ідеологія очолює конфлікти в політиці, суспільстві, виставляє протилежності друг-ворог, створює образ ворога.

На долю народів великий вплив мають зміни в основних ідеях, поняттях, віруваннях . маса яка прийняла нові ідеї, стереотипи, символи, міфи руйнує стару цивілізацію.

Політична ідеологія має такі елементи:*

зв'язок із панівним класом епохи;*

програмні установки, сформовані на основі цього світогляду;*

стратегія реалізації цих установок;*

пропаганда та агітація;*

конкретизація здійснення установок.

Ідеологія інтегрує функції для збратання членів партії і розмежовує такі функції.

Ідеологія ґрунтується на певному ідеалі.

Індивідуалізм – своєрідні психічні риси особистості, які виокремлюють її з маси, роблять неповторною, самостійною сутністю; це риси світогляду, яку характеризує самопротиставлення особистості колективу та суспільству. В індивідуалізмі маємо перетворення індивідуальності на егоцентризм, ознаки неповторності та самостійності набувають рис анархічності, неконтрольованості, руйнування будь-яких засад, що перебувають поза межами індивідуума.

Індивідуалізм як самостійна сутність – реалізоване внутрішнє “Я” особистості. Індивідуалізм як самопротиставлення не здатний на зв'язок “Я” з “не-Я” і утворювати “Ми”. Для нього характерним є заперечити або зігнорувати “не-Я” змінити “не-Я” в “Я”.

Взаємодія індивідуалізму і колективізму приводять суспільство і людство до розвитку демократії та економічного прогресу.

В умовах соціалізму насильно насаджувався і культивувався ко-лективізм, який вимагав підкорення інтересів особистості інтересам трудового колективу, класу, партії, державі. Але вже в застійні часи індустріалізація, урбанізація, соціальна мобільність, освіченість зруйнували стійкі зв'язки між індивідами всередині соціальних груп.

Колективізм забезпечує соціальний контроль, взаємну цензуру, інтеграцію в соціум, первинний соціальний захист. Людина приймає та-кий колективізм, оскільки він захищає її індивідуальні інтереси, гарантує їй захист.

В умовах капіталізму, коли послаблені патерналістичні механіз-ми соціального захисту, зникають гарантована зайнятість, стабільність рівня життя, посилена нерівність орієнтується на особисте підприємницт-во людини і змушена посилити свій індивідуалізм. Там (соціалізм) наса-джують колективізм, тут (капіталізм) змушують до індивідуалізму. Соці-алізм зверху, політично нав'язує колективізм, капіталізм знизу, економі-чно примушує до індивідуалізму. І там, і тут, і при соціалізмі і при капі-талізмі людина невільна.

Спонтанною формою поведінки людини є індивідуалізм, його рі-зні форми (пасивний, активний, адаптаційний) найвища цінність індиві-дуалізму - свобода, але не тільки як цінність, а й як інституціональний феномен, принцип організації соціального порядку.

Індивідуалістський підхід (індивідуалістська методологія, методологічний індивідуалізм) – фундаментальний методологічний принцип, метод пізнання суспільних явищ, згідно якому кожне суспільне явище – результат взаємодії сукупності індивідуальних поведінок. Індивідуалістським називається пояснення, коли соціальне явище експліцитно подають як наслідок поведінки індивідів, що належать до суспільної системи.

З точки зору таких епістемологів суспільних наук як Карл Попер, Фрідріх фон Хайєк пояснити суспільне явище – це завжди подати його як наслідок індивідуальних акцій. Логіка індивідуальних поведінок пояснює соціальні явища.

Інженерне мислення – теоретична побудова, конструювання і доведення технічного задуму до предметної реалізації. Інженерне мислення має системний і діяльнісний характер, бо інженерна діяльність є багатогранна і включає в себе вдосконалення організації праці, управління виробництвом і технологічними процесами, конструювання виробів та інструментальних систем. Інженерне мислення як і інженерне знання є технологічним.

Іновація – процес створення, поширення, та використання нового практичного засобу, нововведення для задоволення людських потреб, а також пов’язані з цим створенням нового зміни в суспільстві.

Інституціалізація – процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових елементів структури суспільства.

Інституціональна матриця – стійка, історично складена система базових соціальних інститутів, яка регулює все суспільне життя.

Інтелектуальна діяльність – розумова діяльність, результатом якої є породження нових образів, смислів, значень, інтерпретацій, розумових і образно-чуттєвих новацій. Ознаки новаційної інтелектуальної діяльності:

породження нових понять, категорій;

відкриття нових положень, принципів, законів, методів пізнання, фактів;

виявлення нових ракурсів розуміння;

систематизація та пояснення чогось.

Соціальна інтелектуальна діяльність аналізує соціальний досвід, норми і правила міжособистісних відносин, правильні і неправильні акти поведінки, прояви добра і зла.

Інтенсивність праці – кількість енергії людини, затрачуваної за одиницю робочого часу. На інтенсивність праці впливають ступінь зайнятості працівника впродовж робочого дня, темп праці, прикладання зусиль, кількість об’єктів, що обслуговується, розміри і маса предметів праці, спеціалізація робочого місця, санітарно-гігієнічні умови праці, форми відносини у колективах.

Інтелект – система пізнавальних здібностей людини. Інтелект проявляється в легкості запам’ятовування, навчання, набувати нові знання і вміння, в здатності долати практичні і теоретичні середовища, розуміння дійсності, творчості. Рівень розвитку інтелекту визначається рівнем розвитку мислення.

Інтелект є здатність людини ефективно розв’язувати різні завдання, проблеми, суперечності. Тому дослідники шукають способи вимірювання інтелекту. Існують різні тести для вимірювання інтелекту людини – тести Айзенка, Векслєра, Гілфорда, Ровена.

Вивчають інтелектуальний розвиток людини в онтогенезі, визначаються різні рівні інтелектуального розвитку (Ж.Піаже), вікові норми розвитку інтелектуальних здібностей (А.Біне, Т.Сімон). Інтелектуальна