В центрі с. Чернелиці стоять вічнозелені ялини. Багато років їм. Під крилатими ялинками стоїть пам'ятник загиблим героям, що полягли у нерівнім 4 бою з ворогом, визволяючи наші краї. Це люди різного віку і різних національностей.

Поховано 120 воїнів 18-ї армії Першого Українського фронту, які загинули у 1944р. від гітлерівців при звільненні Чернелиці. Пам’ятник відкрито 5 жовтня 1967р. Меморіальний комплекс займає територію 11х11метрів і являє собою прямокутний обеліск із природного каменю на багатоступнічастому бетонному постаменті. Справа від обеліска горизонтальна ????? з написом на списком полеглих воїнів [81, с. 102].

Там, біля пам'ятника завжди урочиста тиша. Лише легкий вітерець навіває спогади і квіти щось теж шепочуть. Коли їх пелюстки вкриваються ранковими росами, здається, що це пломеніють сльози вдів, дітей. Ці воїни полягли на полі бою за те, щоб була в кожному домі весна, цвіли квіти, щоб кожне людське серце наповнилося спокоєм і радістю, щоб ніколи чорна хмара війни й розбою не затьмарила людської радості, не закрила сонце миру, добра і дружби [21, c. 64].

Старі й молоді завжди схиляються перед світовою пам'яттю героїв. Ніколи не заросте народна стежка до могили загиблих наших визволителів. Вони стали безсмертними

- Щастя ними здобуто для нас, для живих,

Ми відчуємо глибше отут, біля них.

(Е.Фомін)

Окупація Чернелиці тривала майже три роки. Більшу частину населення в критичний момент було виселено в с Серафинці і хутір Заболотгя. В центрі працював магазин німця Maєpa, в якому були товари першої необхідності (цвяхи, відра, ланцюги, батоги, сірники, гас). Ці товари відпускалися на талони за здане молоко, яйця, кури, свині [71, ст..515].

Для жандармерії,, адміністрації, їх прислужників був відкритий спеціальний магазин, де вони на талон одержували все: хліб, молоко, олію, крупи. В селі були декілька приміщень, в яких багаті євреї мали магазин, але вони пустували, бо гестапо переслідували євреїв і вбивали [20, ст.474].

Окупаційні власті здійснювали широкомасштабну програму економічного пограбування краю. На роботу в промисловості і сільському господарстві Німеччини, по суті в нацистське рабство, з села було вивезено 36 найрозумніших жінок і чоловіків, переважно молодих [Додаток № ].

Терор на насильне вивезення чернеличан до Німеччини

Окупаційним режим продовжував репресії. В Галичині нацисти знищили понад 600 тисяч осіб. Широкого розмаху набуло насильницьке вивезення молоді на примусову працю до Німеччини. Німці влаштовували облави в містах, селах, на ринках, у поїздах. Кого схопили, відправляли у заґратованих вагонах до рейху. Генерал-губернатор дистрикту ???? О. Вехтер у березні 1942 року організував відправлення 30 тисяч юнаків на німецькі шахти. Усього з України на каторжні роботи до Німеччини було вивезено два мільйони чотириста тисяч молодих хлопців і дівчат [Додаток]

Список громадян Чернелиці, що були вивезені на примусові роботи до Німеччини

Особливо святу цю дату вшановують жителі Поточище. бо саме звідси почалося визволення Івано-Франківщини від лютого і ненависного ворога. Воїни Першої, гвардійської чортківської червоноармійської, двічі орденів Леніна, орденів Суворова, Картузова і Б.Хмельницького танкової бригади саме коло села Поточище форсували р. Дністер і розгорнули могутні наступи, звільняючи один за одним насалені пункти, в тому числі і с. Чернелиця [23, с. 3].

В районі Дністра противнику вдалося заволодіти трьома важливими плацдармами, де він зосереджував свої основні сили.

В районі Кам'янець-Подільського були повністю оточені великі угрупування ворога. Тому фашисти намагалися контрударом не тільки з'єднатися з цим угрупуванням, а й ліквідувати так званий станіславський виступ, відновивши зв'язки з військами, які діяли в Румунії. Не даремно Гітлер в істериці кричав: „Я краще втрачу білоруські ліси, ніж румунську нафту”.

Командуючий Першим Українським фронтом маршал СРСР Жуков розгадав ворожий задум і наказав лінію 38-ої гвардійської армії передати першій гвардійській армії А.А.Гречко, 101 стрілковий корпус зосередити в районі Городенки.

Не легким було завдання [16].

Фашисти кинули в атаку до сто танків. Однак наші артилеристи відбили 32 з них і ворог відчув своє безсилля.

Не здригалися серця героїв, ніхто не просив пощади в нелюдів, гнобителів, що вторгайся на нашу землю. Навпаки, їхні серця переповнювалися ненавистю до фашистів. Горді герої дивилися вперед вірячи в свою перемогу.

Щасливий той, хто в сонці слави

Звеличив свій народ в боях,

Ішов на бій за діло праве

І вмер зі зброєю в руках

(П. Масенко).

Слідопити загону „Пам'ять" історико-краєзнавчого музею Чернелицької ЗОШ підтримують зв'язки з рідними, сини і браги яких загинули при визволенні нашого краю, це: Радзехівські і Слободянюки з Вінничини, Попови з Волгограда, Є, Петренки з Київської області. Частим нашим гостем був довгий час ветеран війни, учасник визволений нашого краю, старший сержант сьомої гвардійської стрілкової дивізії M.H.Бєлов [78, с.5].

Юнак з Хмельниччини, Володя Гаєвський впав у бою на придністровській землі, щоб ніколи не топтав її фашистський чужинець, не сіяв страх вічного рабства.

„Спи добрий братчику, мирним сном на придністровській землі. Сон к. оберігає надійна зміна”, - писала сестра Володі, Віра Гаєвська. А ось рядки написані 70-річною Теклею Ковтанюк з села Степанівки, що на Вінниччині.

„Минуло вже багато років, як скінчилася війна, але серце моє ще не зарбуцювалося від глибоких ран: загинуло два моїх сини. Один з них спочиває вічним сном на Чернеличчині”.

22-річний Дем'ян Ковтанюк не дійшов до села Хмелеви, грудьми впав до зраненої снарядами землі, загинув смертю хоробрих. Похований в братській могилі в центрі селища Чернелиці. [14]

Імена героїв вкарбовані