Петренко Максим Каргайович

Слободянкж Яків Миколайович

Радзихівський Йосип Іванович

Попов Михайло Юхимович

Арм'янов Іван Іванович .,.

Вони любили життя, але , вмираючи, не схиляли голови, а гордо дивилися вперед, бачачи недалеку перемогу, до якої багатьом з них не пощастило дожити. Вони помирали у 18 і 20, можливо ще мало бачивши, мало зрозумівши красу життя.

Протягом 1941 - 1944 років.

На різні фронти війни було мобілізовано 250 односельців, більше 100 не повернулося. Пам'ять про них вічна, як вічне саме людське життя.вуворо війна повелася з декотрими тими, кому доля судилась повернутися. Вони втратили руку чи ногу, чи одержали важке поранення. Це:

Дудчак Іван Васильович

Мар'яш Григорій Антонович

Боєчко Антон Іванович

Штограм Петро Костянтинович

Давимука Антон Григорович

Каглян Петро Васильович

Кустрин Федір Богданович

Всім їм було встановлено інвалідність І-групиВеликої Вітчизняної війни.

Щороку в березні (до річниці визволення району від фашистської чуми) і в травні (до Дня Перемоги) в школі проводяться уроки мужності, бесіди за круглим столом, куди запрошуються ветерани, учасники війни [15].

Назавжди збережеться у пам'яті місцевих жителів і учнів зустріч з ветераном Великої Вітчизняної війни - Артишем Дмитром Яковичем, який пройшов фронтовими дорогами з першого дня війни і до останнього. Бив ворога в Прибалтиці, білоруських лісах, на Уралі і закінчив війну на Сході, беручи участь в розгромі Квантунської армії.

Тому слідопита загону „Пам'ять" взяли собі за девіз слова: „Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього".

Справа миру - непереможна. Як і для мільйонів українських школярів, для нас боротьба за мир - це, перш за все успішне навчання, сумлінна праця на користь Вітчизні, не зрадливість її найсвятішим почуттям.

Це юний голос протесту тим, хто й досі гидотно насолоджується трагедіями білоруської ямши и українських Картелісів, мріє перетворити на Хіросіму всю планету Земля. Сьогодні ми вже по дорослому, свідомо оцінюємо життя і подвиг тих, хто віддав своє життя в ім'я найдорожчого на землі - миру.

Повірте, що й нам хочеться жити так, „щоб труд і кров, і хист, і спів тобі віддать Вітчизно-мати” (Л.Дмитренко).

Томy ми пам'ятаємо і вшановуємо тих людей-героїв, які все це намагалися принести своїй Вітчизні. А саме хочеться у своїй роботі згадати і дати смерті, дані про учасників війни.

„... Всіх згадаймо, хто вмер за Вкраїну,шоб ніколи не вмерла вона..."

(Петро Осадчук)

Костельницький Василь Костянтинович 1921 року народження, учасник великої Вітчизняної війни, житепь с.Чернелиця.

Важким випробуванням стала друга світова війна для Костельницького Василя Костянтиновича. Від 1941 року до травня 1944 року жив і працював на окупованій ворогом території. 25 березня село Чернелиця було визволене від німецьких окупантів, і в квітні-травні почалася мобілізація українських селян на фронт.

4 травня 1944 р. був призначений у армію і 23-річний Василь Костянтинович. Спочатку його фронтові дороги полягли через Прибалтику до

Прусії, де проходили кровопролитні бої. Служив Костельницький Василь у 77 полку військ ABB, тобто у внутрішніх військах. В його завдання входило супроводження вагонів із військовим спорядженням. Не один раз смерть дивилася у очі Василю Костянтиновичу, коли ішло бомбандирування поїзда. Але доля у важкі фронтові дні дарувала йому життя.

Після закінчення війни Василь Костельницький ше два рази служив у Німеччині. Демобілізований з армії був 1947 року. За участь у Великій Вітчизняній війні був нагороджений такими нагородами:

„За перемогу над Німеччиною"

„Захіснику Вітчизни"

„Вооруженным Силам СРСР 10 лет"

„15 лет Вооруженным Силам"

„20 лет Победи". „40 лет Победи у Отечественной войни 1941 - 1945 гг".

Після закінчення війни Василь Костянтинович працював сторожем комунгоспі, потім у колгоспі. Сьогодні він ветеран війни і праці на заслуженому відпочинку [43, с. 5].

Вінтонюк Василь - син ! Микити, 1914 року народження.

Член ОУН - з 1945 року. Псевдо “Ведмідь". Із сім'ї селян-бідняків, одружений, дружина Катерина донька Михайла. Батько помер у 1916 році, мати - у 1918 році. Освіта - 1 клас. З 1923 р. наймитував. У травні 1944 року був призначений в армію і направлений у 13-й запасний полк. В липні його забрали на фронт біля м. Шаляй. У вересні 1944 року був поранений і відправлений у госпіталь, а потім перебував на нелегальному положенні. У травні 1945 року вступив в ОУН і був у кущі самооборони села Хмелева. Мав на озброєні карабін з боєприпасами. Брав участь у боях з частинами Червоної армії. 24.12.1945 року був затриманий із зброєю в руках. Доставлений у Коломийську тюрму ч2, слідчий НКВС молодший лейтенант Авдеев. Звинувачений за ст. 54 - 1 „а" та 35 - 11. вироком Військового трибуналу від 6.03.1946 року засуджений до 15 років каторжних робіт з позбавлення прав на 5 років із конфіскацією майна. Ув'язнення відбував в Іркутській області, лагпункт Тайшетського управління озерлагу п/с 215/2-014. Ухвалою Військового трибуналу Прикарпатського військового округу від 9.02.1955 року вирок відмінено [43, с. 6].

Під час Другої світової війни почали проти-жидівські виступи в Городенці мадяри. Вже в перших днях їхні вояки позносили на ринок хатнє устаткування з сусідніх жидівських мешкань, але на інтервенцію мадярський старшина стримав вояків, а жидам позволив стягнені речі забрати.

Також вже в перших днях свого володіння почали татари виганяти своїх емблема жидів. Їхні жандарми в шоломах з когутячими перами і крісами на гостро супроводили цілі валки цих жидів долиною Пруту до Галичини за Дністер. Ті нещасні чоловіки, жінки і діти відпочивали на придорожніх ровах; пізнати їх можна було по темнішій цері.

Коломийське німецьке гестапо проводило жидівські акції в Городенці кілька