Никифору висловлює припущення, що замок чи „замочок” можливо, в іншому, простішому

вигляді існував задовго до того, як його збудував чи перебудував князь Михайло Чорторийський [41, с.98].

Чернелицький замок XVII ст. за постановою Ради Міністрів України 1963 р. за № 970 взятий під охорону [66, с. 112].

Не обминула замку й усна народна творчість. Бо чим старіші стіни, тим неймовірнішими легендами і переказами обростають вони. Одна розповідає про те, як король Ян Собеський під час війни з волохами і турками спорудив у своєму замку підземні ходи на випадок тривоги і втечі - один до Дністра, а другий - до костелу в Городенці. Підземний хід тут справді існував до костелу в Чернелиці і проходив під сучасною головною вулицею селища.

Друга - про те, як княгиня Єфросинія, обдурена пахолками, які підробляли листи її чоловіка, розтратила багатство братів Чорторийських, будуючи в час їхньої відсутності та без їхньої згоди костели і церкви в окрузі, через що, дізнавшись правду, наклала на себе руки [14].

Третю легенду - про кохання княгині, записану понад 20 років тому Ярославом Ярошем, наводимо повністю:

„Кращу та славну жінку мав володар замку князь Михайло Чорторийський. З лиця Єфросинія була красунею чернолицею, не один панок задивлявся на її гнучкий стан, милувався лебединими руками. Бачив усе те чоловік, але виду не подавав.

Одного дня наказав князь Чорторийський готувати до виїзду коней. Світ-рання він вирушив на війну" під Відень, а Єфросинія залишилася самотньою сидіти вдома.

Злітали дні. Життя в замку пливло тихо, спокійно. Нудно було княгині

самій у просторих палатах і вона вирішила щодня робити прогулянки на коні. Щоб її ніхто не впізнав, переодягалася в просте сільське вбрання і їхала в лан, ближче до Дністра ріки.

Красуня-княгиня могла годинами пролежувати серед високої отави і дивитися в глибоку синь, по якій пропливали хмарини. Кінь пасся оддалік, аж Єфросинії вистачало легко сплеснути в долоні, як він з'являвся біля неї.

Стояла літня спека. Єфросинія хотіла вже вертатися до замку, але забачивши вершника, що скакав їй назустріч, вирішила почекати.

- Доброго дня тобі, красуне!

Вона повільно звела великі карі очі. Проти неї на коні сидів вродливий сільський хлопець. На його вишитій сорочці пломеніли калинові китиці, зелен-лист барвінку.

- І тобі доброго, - посміхнувшись відповіла

Додому? – спитався тихо.

Ствердно кивнула головою.

- А то далеко?

- Та й не близько, - гордо відповіла пані.

- Заки доїдеш, то чисто спечешся. Може води?.. Ось тут поруч є джерело...

Досхочу напившись холодної джерельної води Єфросинія скочила на коня. Гнідий рушив... Услід - юнак.

Порівнялися. Незчулася княгиня, як опинилася на колінах в юнака. Лице її запломеніло жаром, і вона заллялася дзвінким сміхом. Той сміх чимдужче наростав, шаленів. Заледве стримала себе.

- Пусти!

Відчувши на своїй спині княгиню, кінь пішов жвавіше. Доїхали до того місця, де зустрілися. Зирнула на юнака. Вираз його обличчя був невимовне благальним і сині очі-зірниці ніби мали щось казати.

її силует зник у видолинку. Надходив вечір. У повітрі чулися духмяні солоди, а сонце, ніби вогненна білка, перестрибуючи з хмари на хмару, мчало до обрію.

Через день вони знову зустрілися. Недобра слава пішла про Єфросинію. Дійшло й до неї, та не зважала на те. Продовжувала зустрічатися з тим, хто полонив її душу.

Бистрим алюром до замку вершник примчав. Його кінь був увесь в піні, важко дихав.

- Князь їде...

лі/ Ніби сурми стрепенулись голосні. В скронях Єфросинії натужно загули, забамкали дзвони. Вона не знаходила собі місця в замку. А коли далеко на дорозі з’явилася князева карета, вона з найвищої стіни стрімголов кинулася до низу, щоб не бути більше з нелюбом.

Гірко переносив смерть дружини Михайло Чорторийський. Він наказав замурувати тіло жінки в стіну замку, а її ініціали викарбувати над головною брамою.

Відтоді цю місцевість на честь смаглявої чорнявки почали називати Чернелицею" [75, с. 75].

Не залишали тьмяні руїни байдужим і мешканця Івано-Франківська Юрія У горчака, працівника музею Прикарпатського університету, з-під пера якого вийшло оповідання„Привид Чорнолицького замку" [49, с. 23].

Слід зауважити, що Юрій У горчак подає свій опис замку: „Будівництво його ще не було остаточно завершено з заходу, бо стриміла двоярусна квадратна башта, ще продовжувалися мулярські роботи. Кілька десятків напівголих людей метушилися біля стін: підвозили камінь, готували розчин, ставили кладку [49, с.28]

Замок охоплював площу в два з половиною гектари і збоку виглядав досить вражаюче. Через високий рів, викопаний навколо замку, був перекинутий підйомний міст.

Чорторийський з внутрішнім задоволенням милувався своїм замком. Товстелезні шести-метрові стіни з червоного дністровського каменю, чотири бастіони гострими кутами висунені далеко за межі стін, чотирикутна башта, що суворо здіймалася над в’їздною брамою, - справляючи грізне враження. Здавалося, вони надійно захищатимуть добро Чорторийських, як від татар-людоловів та захланних сусідів-шляхтичів, так і від бунтівного схизматського бидла, що спить і видить, як би пограбувати свого пана. Ось воно гніздо Чорторийських на диких кресах. Не кожен магнат може дозволити собі звити таку потужню твердиню. Не даремно в Городенці, тай не тільки там, він наслухавася стільки похвал від місцевої шляхти. Замки та фортеці – найкращий засіб проти бунтівливого хлопства, ще один