У своєму історичному нарисі хочеться»хоч кількома словами сказати про тих, які залишили світлу сторінку в історії рідного краю.

Юлія Шлемкова учителька, родом з Коломиї, але більшість свого вчителювання в містечку Чернелиці, вміла з'єднувати народ для суспільних починів. В 1911 році була душею відзначення 50-річчя смерті Тараса Шевченка в цілій Чернелиці. З приходом польської влади відмовилася підписати заяву лояльності і наслідком того була певний час без праці. Була діяльна в Союзі Українок і часто проводила жіночі повітовські зібрання. Померла у Львові в 1968 році [39, с. 4].

Кирило Каглян (1896 -1946), уродженець Чернелиці. громадянський і просвітний діяч цього села. Працював у кооперації, просвіті та місцевій самоуправі.

Терор його не зламав і був вибраний народом до самоврядних органів. З другим приходом радянських військ був арештований і вивезений в східні області України.

Хотілося б ще згадати про заслужених в громаді низку родів, як Вичитки, Котелки, Рудинки, Стецюки, Макаруки, Ємчуки, Чорнопиські, Сенеки, Харуки, Мели муки, Гнатчуки, та численні інші, які були завжди в передовій когорті народного змагання і поступу [6].

Серед передових священиків того часу найбільше відзначився, як уже і зазначалося в роботі, о. Владислав Добрянський.

О. Владислав Добрянський - місіонер - проповідник, нар. 1861 р. в Чорткові на Вегнамці, син урядовця, жонатий з Ольгою За луцькою, якої батьки були споріднені з історичним родом Авдиковських. Отець Владислав закінчив право на львівському університеті, а згодом, теологічна студія. Був висвячений митрополитом кардиналом Сембратовичем в 1890 році. В 1907 р. обняв парохію Чернелиці, де став душею всієї громадської праці. Оснував одну з перших споживчих кооператив в повіті та на парохіяльній площі біля церкви збудував будинок для неї, зокрема опікувався шкільництвом.

Від 1914 p., ненадійної смерті своєї дружини, виховував семеро дітей: Марія (заміжня Ковч), Теодозія (Кречковська), Люба (Максимів), Стефа (Василина), Леся (Волчук). Два єдиних сини, Роман і Кость, пішли слідами свого батька, щоб працювати у Винограднику Хрестовому. Отець Владислав залишив збірку своїх надрукованих проповідей, а також монографію „Маріологію"[50, с. 662].

Добрянська-Волчук Леся, уродженка Чернелиці, кваліфікована учителька, донька о.Владислава та Ольги Залуцької. Брала участь в культурно-освітній праці свого містечка. Вийшла заміж за Ореста Волчука і разом учителювали у селі Тишківцях та інших місцевостях Переїхали до Канади в 1949 році і тут оформили і розбудували підприємство „Європейські м'ясні вироби" в місті Соскатуні, які в короткому часі стали гуртівнею на цілу провінцію Соскачеван. По смерті мужа вона дальше вела це підприємство. Брала участь в ЛУКЖ, УНО та організації дошкільної молоді [39, с. 5].

Таким чином, саме своєю невтомною працею в різних ділянках ці люди заслужили почесне звання, а також добрі і щирі відгуки серед місцевих жителів. До того ж вони допомагали культурно-освітньому розвитку Чернелиці. Отже, як бачимо, про історичний розвиток селища говорять кам’яні твердині. Довго ???? розпитував старе каміння лише йому відомими знаннями. Порозписував та й стирає сам – то дрібними осінніми дощами, то гострими січневими морозами. Однак, пам’ять людська не затерта. Ще й досі серця жителів Чернелиці наповнені спогади й легендами про Чернелицький замок і костел Домініканців. Панує в кожному домі і релігійна атмосфера, а Божим храмом є церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Певний шлях розвитку пройшло і шкільництво. Проте кожен з впевненістю зараз говорить “Тут все моє, бо тут моє село, моя кохана в серці Чернелиця. Тут моя школа – перший храм науки і запах стиглих яблук і землі”.

Розділ IV. Сторінки історії Чернилецькі у ХХ-ХХІ столітті

1. Чернелиця в період національно-визвольних змагань та в міжвоєнний період.

Весною 1917 р. стали до нас прося??? Цікаві вісті з України. Ми знали, що тиа твориться українська держава. По ???? ???? почали ми одержувати з України ????? ми часто звтрічалися з сполдатима українцями, які вже не назвиали нас ані хахлами, ані малоросами. Все це робило наші молоді душі могутнє враження.

До нас доходили радісні вісті про перемогу наших усусусів. В них встпила віра в перемогу нашої справи і надія на кращу долю. Ми набрали глибокого перконання, що жертви і страждання українського народу не пішли намарне. На наших очах проходив чудодійний процес національно-державного відродження [46, 515].

Зазнавши нищівної поразки у Першій світовій війні, в жовтні 1917р. Австро-Угорська імперія почала розпадатись. Підвладні їй народи, в тому числі західні українці розпочали підготовку до створення власних національних держав.

18 жовтня 1918 р. ???? політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини та Буковини утворили Українську Народну Раду, що мала діяти як представницький орган. Вони також оголосили про намір об’єднати всі західноукраїнські землі в одне ціле. Тим часом поляки готувались захопити Галичину.

Після зриву 1 листопада 1918р. постала Західноукраїнська Народна Республіка в межах української етнографічної землі Галичини, Буковини і Закарпаття.

“Під свіжим подувом свободи ????? наша молодь і рештки наших українських військ, зайняли Львів і другі міста Східної Галичини”. Австрійські уряди було усунуто, встановлено українську владу. Урядування перебрали жандарми-українці.

В Чернелиці і в селах, де були столиці жандармерії, перейшли владу Данило Гри малюк і Петро Петруняк, або Усуси, а почав навіть о. Іван Пісницький [47, с. 7].

Події розгортання скоро і дуже швидко мінялося положення. Дня 24 і 25 травня 1919р. окупували повіт румунські війська а в осені того року зайняла повіт польська армія.

З великим трудом виготовлено список померлих