1.Загальна характеристика Світового океану

Світовий океан - це безперервна водна оболонка Земної кори, що оточує материки і острови та характеризується загальністю сольового складу. Він становить 70,8% (361 млн. км ) земної поверхні, у ньому зосереджено 96,5% (1370 млн. м ) усіх вод планети. Все це обумовлює важливість вивчення геологічної діяльності морів і океанів як одного із найважливіших екзогенних факторів.

За особливостями розподілу водного басейну і суходолу розрізняють океанічну півкулю, де океан займає 91% площі, і матери-кову, де його площа становить 53% (рис. 9.64). У північній півкулі Землі на водну поверхню припадає 60,7%, на материки - 39,3%. у південній - відповідно 80,9% і 19,1%. Північніше 81° північної широти в Північному льодовитому океані і приблизно між 56° і 63° південної широти води Світового океану покривають земну кулю безперервним шаром льоду.

Рис. Континентальна та океанічна півкулі Землі.

Форма поверхні Світового океану близька до відповідної частини геоїду, тобто форми Землі. Проте фактична поверхня Світового океану має певні відхилення, зумовлені згінно-нагінними ефектами вітрів над поверхнею океану, нерівномірним розподілом атмосферного тиску, рі-зницею між випаровуванням і надходженням атмосферних опадів та ін.

За морфологічними особливостями рельєфу твердої оболонки Землі Світовий океан умовно ділять на чотири окремих океани: Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий. В останні роки виділяють також Південний океан, що включає південні частини Світового океану, прилеглі до Антарктиди.

Складовими Світового океану є й моря, що відокремлені від нього суходолом, підводними підвищеннями або островами і мають своєрід-ний гідрометеорологічний режим. Всього на Земній кулі налічують близько 60 морів, включаючи в них відкриті частини океанів (Саргасове море), великі затоки (Мексиканська, Перська) і озера (Аральське, Каспійське моря).

Поділ на окремі океани і моря базується на відомостях про мор-фологічні, гідрогеологічні та гідрохімічні особливості окремих аква-торій, зокрема, про рельєф дна, конфігурацію берегової лінії материків і островів, характерні системи морських течій і атмосферних цирку-ляцій та особливості розподілу температури і солоності води,

Поверхня твердої оболонки Землі на континентах і під океанами має достатньо складний рельєф. На материках зустрічаються рівнини, плоскогір'я і гірські хребти. Встановлено, що найбільш високою тач-кою на Земній кулі є гора Джомолунгма (Еверест) з абсолютною відміткою над рівнем моря +8882м. На дні океанів виявлено також підводні хребти, окремі вулканічні конуси і плоскогір'я, глибоководні котловини і западини. Максимальна глибина в Маріанській западині Тихого океану знаходиться на абсолютній відмітці -11034 м. Розподіл абсолютних відміток на поверхні континентів і на дні океанів можна зобразити графічно у вигляді кривої. Ця крива дає наочне уявлення про характер рельєфу континентів і океанічного дна. Вона відображує процентне співвіднношення площ твердої оболон-ки Землі з різною висотою на суші і глибиною в морях та океанах. За допомогою названої кривої вирахувано середні значення рівня земної поверхні, враховуючи й поверхність Світового океану (+245 м), рівня твердої оболонки (-2440 м), рівня суші (+840 м). середньої глибини моря (-3880 м). Якщо не приймати до уваги області гір та глибоковод-них западин, які займають незначну площу, на гіпсометричній кривій можна яскраво виразити два переважаючі рівні: рівень континенталь-ної платформи приблизно до +1000 м і рівень океанічного ложа з відмітками від -2000 до -6000 м. З'єднуюча їх перехідна зона являє со-бою відносно різкий уступ і виділяється під назвою континентального (материкового) схилу. Природним продовженням континенту є також його зовнішня, затоплена морем частина, яка виділяється під назвою континентального (материкового) шельфа. Таким чином, природною границею, яка розділяє океани і континенти, слід вважати не видиму берегову лінію, а зовнішню границю шельфа.

Материковий схил характеризується досить значним ухилом (3-6°) і різкою розчленованістю поверхні. За своїм походженням ма-териковий схил буває скидовим, складчастим або акумулятивним. Тут відбуваються активні схилові процеси. Для верхньої, більш пологої ча-стини характерні підводні зсуви; у середній, крутішій частині переважають ерозійні форми рельєфу, зсувні маси переміщуються по чис-ленних підводних каньйонах; в нижній частині переважає акумуляція, завдяки чому схил виположується, і утворюється материкове підніжжя.

До території України прилягає морський схил Чорного моря. За-падина Азовського моря становить шельф. У Чорному мері морський схил обмежений ізобатами 100-200 м і 1500-2000 м. Він утворює вер-хню частину боргу Чорноморської западини від 10-15 до 80-110 км завширшки, займає близько 40% площі дна. Особливості рельєфу морського схилу, будови осадової товщі, зчленування з прилеглими структурами значною мірою визначені неотектонічними рухами.

Ділянки морського схилу, прилеглі до південно-східного узбереж-жя Кримського півострова, круті (6-10°), розчленовані густою сіткою підводних долин. Частина морського схилу на південь гід Керченської протоки виположена (1-3°), має згладжену поверхню. У південно-західній частині Чорного моря морський схил різнорідний., із складни-ми крутими ділянками.

Морський схил Чорного моря складається з палеогенових, крей-дових та юрських порід і сучасних відкладів. Сучасне осадкоутворення відбувається головним чином в результаті гравітаційних процесів. На морському схилі» прилеглому до території України, за складом і роз-поділом сучасних осадків виділяють три ділянки: Кримську - з перева-жанням теригенних мулів, Керченсько-Таманську - зі значним вмістом біогенно-карбонатного матеріалу та Одесько-Дунайську - з його переважанням.

Шельф - це мілководна частина підводної окраїни материка від берегової лінії до бровки материкового схилу. Загальна площа шельфу морів і океанів складає 31080 тис. 1см , пересічна ширина 75 км, мак-симальна - 1480 км, пересічний ухил 7', максимальний - 1°45'.

За походженням виділяють шельфи трансгресивні, абразійні, скидові, акумулятивні. Для їхньої поверхні характерні реліктові форми рельєфу континентального, субаерального та субаквального походжен-ня.