У Чорному морі площа шельфа складає 51,4 км* (28% дна), ши-рина від 3,5 км до 227 км. Пересічна крутизна 0,0027, максимальна -0,0457, мінімальна - 0,0007. Поширені трансгресивний, абразійний, скидовий, акумулятивний типи шельфів. Поверхня терасова, складена переважно мулами, мулистими пісками з домішкою черепашок.

Походження континентального шельфа сьогодні пов'язують з так званими евстатичними коливаннями різня вод Світового океану, яке обумовлене глобальними змінами клімату. Так, під час антропогенно-го зледеніння значна кількість води була акумульована в покривних і плаваючих льодовиках. При цьому рівень Світового океану був ни-жчим від сучасного па 100-150 м. Сучасне положення бровки шельфа, за котрим починається континентальний схил, неоднакове і складає 90-500 м. Середнє значення глибини цієї бровки 132 м. Рельєф конти-нентального шельфа свідчить про проявлення поверхневих ерозійних процесів - тут відомі льодовикові форми рельефу, викопний лід і торф'яники із залишками мамонтів, які підтверджують колишнє поло-ження шельфа на суші

Континентальний схил на відміну від шельфа характеризується крутим зануренням дна, яке досягає 15е і більше. На західному побе-режжі півострова Флоріда (рис. 9.66), початок континентального схилу яскраво фіксується за згущенням ліній рівних глибин (ізобат). Перехід континентального схилу в океанічне ложе переважно виражений гірше - продукти руйнування схилу утворюють тут зону континентального підніжжя, розташовану на глибинах від 2 до 5 км.

Крутизна континентального схилу сприяє його інтенсивній підводній ерозії, в результаті котрої поверхня схилу і бровки сильно порізана. Характерною формою рельефу схилу є підводні каньйони, що розсікають у поперечному напрямі підводну окраїну. Так, каньйон р. Конго (рис. 9.67) починається в її естуарії і прослідкується до гли-бини 4000 м.

В межах Чорноморського побережжя території України виділено близько 150 підводних каньйонів.

З руйнуванням (сповзанням) схилів пов'язані також суттєві по-токи, котрі виносять до підніжжя величезні маси осадів, названих турбідітами. Періодичне поступлення осадків суттєвих потоків на мор-ське дно порушує звичайний хід седиментації і створює в донних осадах серію ритмів. Границі ритмів переважно добре виражені, товщина їх різна. В нижній частині осадки поступово переходять до верху в більш тонкозернисті, утворюючи так звану градаційну шаруватість.

Найбільшу площу (76,2% Світового океану) займає область оке-анічного ложа, котре характеризується дуже пологим заляганням і не-великим інтервалом глибин - біля 5,5-6,0 км. Характерними формами тут є великі котловини і протяжні серединноокеанічні хребти.

Котловини переважно мають ізометричну форму. Ширина їх вимірюється тисячами кілометрів. Від континентів вони відокремлені пасивними і активними окраїнами. Пасивні окраїни розташовуються вздовж границь континентальної та океанічної Земної кори і характе-ризуються відсутністю сейсмічності та вулканізму. Вони складені по-тужними (5-7 км) осадовими товщами порід, принесених з континен-тів. Характерні бар'єрні рифи і поклади солей. Континентальне підніжжя являє собою акумулятивне утворення, яке виникло на місці шлейфа турбідних осадів, принесених з континенту. З часом в міру збіль-шення осадового матеріалу пасивні окраїни рухаються в сторону океа-ну, нарощуючи площу шельфа.

Активні окраїни високо сейсмічні. З ними пов'язані глибоководні жолоби (глибина 3-11 км), котрі відділяють океанічне ложе від вул-канічних острівних дуг або окраїно-континентальних вулканічних по-ясів. Зі сторони океану паралельно глибоководним жолобам часто простягаються крайові вали з підняттям дна океану на 500 м відносно прилягаючих котловин.

Із дна океану піднімається багаточисельних підводні гори, які іноді виступають у вигляді островів, В ряді випадків вони групуються в про-тяжні гірські пасма та ізольовані підвищення.

Ложе океанів розсічене багаточисельними ущелинами, як! відпо-відають глибинним розломам. Ці ущелини перпендикулярні до сере-динних хребтів. Вздовж них проходить зміщення частики хребтів на десятки і сотні кілометрів. Довжина розломів часто досягає декількох тисяч кілометрів, Глибина розломних ущелин складає 5-8 км. В їх об-ривах відслонюються повні розрізи океанічної кори.

оряд з котловинами, рельєф океанічного ложа визначають серединноокеанічні хребти, які пересікають Північний льодови-тий океан, проходять через Атлантичний та Індійський океани в їх середній частині, між Австралією і Антарктидою і дальше тягнуться через Тихий океан до берегів Каліфорнії. Вони утворюють єдину сис-тему довжиною 60000 км. Ширина хребтів біля 1000 км. Відносне пе-ревищення, їх над котловинами складає 2,5-3 км. Гребені серединних хребтів знаходяться на глибині в середньому 2700 м. В осьовій частиш хребтів часто прослідкується осьова рифтова долина глибиною 1,5 км і шириною 20-30 км.

Два головних геологічних комплекси складають дно океанів -Фундамент, який виражений базальтами та спорідненими їм магматичними породами, і осадовий чехол. Поверхня океанічного фунда-менту сильно розчленована на окремі дрібні хребти і западини з пере-падом висот до 0,5 км. Розріз фундаменту витриманий по всій площі океанів. Верхня його частина складається з базальтів, які залягають у вигляді лавових потоків, силів і дайок. Нижче залягають габро, піро-ксени, серпентизоваш перидотіти. Сумарна товщина кори складає 6-8 км.

Осадовий чохол складається з пелагічних, переважно органоген-них намулів, які накопичуються з дуже малою швидкістю (0.1-0,5 см. рідко 1. см за тисячу років). Товщина осадів збільшується від середин-них хребтів, де вона не перевищує декількох десятків метрів, до пери-ферії океану, д& зона досягає 1000-3000 м, а біля підніжжя силу 5-18 км (область так званої лавинної седиментації). Осади переважно запов-нюють заглиблення фундаменту, нівелюючи його первинний рельєф. Тому поверхня котловин являє собою плоску акумулятивну рівнину, Там, де фундамент виходить на поверхню дна або наближений до неї, яскраво проявляється сильна розчленованість рельєфу.

Всі структури океану дуже молоді. Вони виникли і розвивались за останні 150-180 млн. років. Вік океанічного фундаменту омолод-жується по мірі руху від окраїн океанів до осі хребтів, Одночасно в цьо-му ж напрямі