Поряд з цим, серед осадків батіальної а абісальної зон можуть знаходитись тонкозернисті різновидності, органогенні, виражені за-лишками планктонних організмів, хімогенні та вулканогенні.

Із теригенних відкладів в цій частині дна Світового океану в більшості випадків зустрічаються тільки зелені, сині та червоні наму-ли. Зелений намул зустрічається біля берегів Іспанії, Південної Африки та Північної Америки. Його забарвлення обумовлене наявністю в ньому глауконіту.

Зелені глауконітові намули розташовуються біля верхньої границі континентального схилу, рідко опускаючись до 1000-2000 м. Зелений намул більш грубозернистий порівняно з намулами інших типів і дуже часто переходить в тонкозернисті піщані різновидності. До зони глау-конітових осадків часто приурочені конкреції фосфориту.

Синій та чорний намули складаються в основному із частинок пелітової розмірності. Вони дуже збагачені органічною речовиною з різким запахом сірководню. Темний колір осадку обумовлюється на-явністю піриту і марказиту в тонодисперсній формі. Утворення синьо-го і чорного намулів відбувається у відновлюваному середовищі, де основною областю розповсюдження є континентальний схил і прилег-ла частина ложа Світового океану.

Червоний намул також складається з частинок пелітової фракції. Його червоний колір обумовлюється присутністю окисних мінералів заліза (лимоніт, гематит). Такий намул утворюється у морях, які при-лягають до континенті де розвинута червоноколірна кора вивітрю-вання. Найчастіше його можна зустріти біля берегів Бразилії, в Япон-ському морі та в південно-східній частині Чорного моря. Розповсюд-ження червоного намулу в переважній більшості має локальний характер.

Розглядаючи глибоководні донні намули, можна впевнено кон-статувати, що їх забарвлення не випадкове, а відображає особливості середовища, в якому вони сформувались.

Органогенні осадки області континентального схилу представлені вапняковими намулами, котрі складаються із залишків планктонних організмів - фораменіфер, вапнякових водоростей тощо. Ці осадки ма-ють широке розповсюдження і зустрічаються на глибинах моря до 3000 м.

Дослідження океанічного дна показало, що на середніх океанічних глибинах далеко від континентів дно Світового океану покрите намула-ми, дещо відмінними від намулів області континентального схилу. Це органічні намули трьох типів - глобігериновий, радіолярієвий та діатомовий. Глобігериновий намул забарвлений в білки, злегка жовту-ватий або рожевий кольори. В сухому вигляді нагадує звичайну крей-ду, бурхливо реагує з соляною кислотою, що вказує на його високу карбонатність. Вивчення його під мікроскопом показало, що він майже повністю складений із залишків планктонних організмів - глогоберин, які мають вапняковий скелет і населяють води тропічної та помірної зон. Цей намул має надзвичайно широке розповсюдження. Він покри-ває дно океанів на багатьох сотнях і тисячах квадратних кілометрів до глибини не більше 4500 м. Глибше вапнякові осадки накопичуватися не можуть, оскільки з цієї глибини починається розчинення карбонат-ного матеріалу.

Радіолярієві намули складеш залишками кремнистих водоростей -радіолярій і розповсюджені на глибинах від 4500 до 8000 м. Це найбільш глибокі органогенні намули, які формуються на тих ділянках дна, де карбонатний матеріал вже не може накопичуватись. Радіоляріє-вим намулом покриті величезні простори Світового океану, їх загаль-на площа складає біля 41% всієї площі ложа Світового океану.

Наближуючись до полярних областей, глобігерини і радіолярії поступово змішуються з іншими планктонними організмами. Серед них провідна роль належить діатомеям - мікроскопічним водоростям із кремнєземнистим скелетом. Відповідно з цим глобігеринові та радіолярієві намули змінюються діатомітовими намулами, які склада-ються переважно із діатомей. Розповсюджені ці намули тільки в холод-них морях високих широт на глибинах від 1000 до 6000 м. Іноді вони зустрічаються в глибоководних жолобах.

На глибинах 6000-8000 м відомі дуже специфічні осадки океанів -червоні глини, походження котрих цілковито не встановлено. Червона глина покриває значну частину площі Світового океану (36%) і має не велику товщину. Вона складається з пелітових частинок і містить вушні кістки китів, зуби акул, матеріали вулканічного походження та космічний пил. Невелика товщина червоної океанічної глини, а також високий відносний вміст в ній органічних залишків та космічного пи-лу вказують на надзвичайно повільне її накопичення (близько 5 мм за 1000 років).

Ще один дуже специфічний вид осадків встановлено у глибоко-водній частині Світового океану. Це залізомарганцеві конкреції. Вва-жають, що ці осадки мають хімічне походження і виникли як стяжіння різних металів навколо дрібних частинок. Залізомарганцеві конкреції складаються із гідроксидів заліза, марганцю, кобальту, нікелю, міді, свинцю. Тут можуть бути присутніми кремній, алюміній, барій, опал, рутил та ін. (всього 30 елементів). Найбільш широко розповсюджені ці конкреції з Тихому океані, де вони займають площу 16 млн. км2. За-гальні їх запаси тільки у водах Тихого океану оцінюються біля 1,66*1012 т, тобто на 1 м припадає до 10 кг конкрецій.

В останні роки завдяки розвитку візуальних глибоководних спо-стережень встановлено, що у Світовому океані навіть на глибинах 6000-7000 м може проходити донна ерозія з накопиченням піщаних і грубоуламкових порід, Такі відклади виділяють як едафогенні. Вони знаходяться на стадії вивчення. Іншим екзотичним утворенням гли-боководних областей Світового океану є накопичення сульфідів, фор-мування котрих пов'язують із гідротермальною діяльністю океанічно-го дна. В Тихому океані знайдено сульфідні тіла із запасами до 25 млрд. т.

Таким чином, руйнівна робота моря безперервно компенсується накопиченням осадків. Руйнування крутих морських берегів в одних місцях неминуче приводить до намивання пляжів, відмілин і навіть островів в інших. При