Берегові процеси характеризуються великою складністю і рі-зноманітністю. Вони розповсюджені дуже широко, знаходяться на різних стадіях, розвитку, а тому морські береги мають різноманітні форми. За зовнішніми ознаками та особливостями розвитку береги поділяють на високі й круті, низькі й плоскі.

Руйнівна діяльність морських хвиль з найбільшою силою проявляється на крутих берегах, де переважно велика глибина моря, а тому вони не витрачають енергії на тертя і з усією силою накла-даються на підніжжя берегового обриву - кліфу). За до-помогою хвиль море намагається зрізати сушу до свого рівня. Тому в кожній частині крутого берега хвилі намагаються створити хвилеприбійну нішу. Піщані і глинисті береги особливо інтенсивно піддаються абразії. На відміну від них скельні породи, особливо ви-вержені дрібнозернисті, найбільш стійкі. В менш стійких або силь-но тріщинуватих породах виникають гроти, печери, бухти, відчленовуються окремі скелі та острівки.

Підданий абразії берег з часом починає обвалюватися і від-ступати. Утворені уламки хвиля подрібнює, шліфує та наносить ними удари по берегу. В результаті механічної і хімічної абразії утворюється плоска морська галька, окатані ракушки і дрібний пі-сок, які відкладаються на пляжі або на підводному схилі. Відсту-пання берега призводить до утворення на його місці підводної абразивної тераси. Більш великі розміри уламків залишаються на поверхні тераси, а дрібні зносяться до її зовнішнього краю і там відкладаються у вигляді підводних осипів - прислоненої підводної акумулятивної тераси, поверхня якої разом з абразивною терасою утворює берегову платформу.

Глибина моря над береговою платформою не перевищує ту, на якій позначається рух води при хвилеутворенні. Вона значно ме-нша біля берега і поступово збільшується до відкритого моря.

Після утворення широкої берегової платформи відступання берега продовжується ще деякий час під впливом особливо великих хвиль під час штормів. В подальшому, якщо на розвиток берега не впливають інші сиди, його розмив припиняється і починається про-цес накопичення викинутого хвилями матеріалу. Цю стадію розвит-ку берега прийнято називати стадією рівноваги. Рівновага зумов-люється тим, що платформа розвинута настільки широко і має та-кий профіль, що повністю гасить живу силу хвиль. У цьому випадку матеріал, який покриває поверхню берегової платформи зазнає не-значних переміщень вверх і вниз по її схилу або лежить на місці.

На берегах, які досягнули стану рівноваги, біля підніжжя кліфу відкладається дрібний уламковий матеріал, формуючи пляж. При формуванні пляжу накопичується матеріал різного походжен-ня, який лежить на поверхні берегової платформи і підхоплюється відкидними хвилями. Розбита "хвиля, захопивши пісок, гальку, ра-ковини, стрімко несе їх до берега. Поступово швидкість руху падає, але підхоплений хвилею матеріал продовжує рухатись по інерції. В межах розповсюдження набігаючої хвилі рух матеріалу припиняє-ться. Відхідна хвиля, яка повертається назад у море, спочатку руха-ється із дещо меншою швидкістю, ніж набігаюча. Тому вона вже не здатна підхопити і винесли в море більше великі уламки порід, що були викинуті на берег. При значному накопиченні таких частинок утворюється акумулятивна форма, яку названо береговим валом.

За наявності великої кількості матеріалу на поверхні берего-вої платформи в прибережній зоні моря утворюються підводні вали - бари. Часом барн починають формуватися до утворення берего-вого валу в результаті виходу бара на сушу.

Берегові процеси проходять певний цикл розвитку тільки при умові стійкого положення рівня моря протягом тривалого періоду. Якщо рівень піднімається або опускається, то проходить руйнуван-ня берегів і вони знову заглиблюються у внутрішні райони суші. При піднятті земної кори або при опусканні рівня моря берегова платформа може виявитись вище від рівня води і перетворюється у припідняту міську терасу. Проходить вироблення нової берегової платформи відповідно до положення берегової лінії.

В результаті різного режиму висхідних і низхідних рухів і пов'язаних з ним трансгресії або регресії моря, а також внаслідок різної будови берега і складових його порід формуються береги різ-ної конфігурації. За формою берегової лінії виділяють побережжя атлантичного та тихоокеанських типів.

Береги атлантичного типу переважно сильно розчленовані і порізані. В них спостерігається чергування бухт і заток з мисами і півостровами. Прибережно-морська смуга має достатньо велику кількість островів і кіс. При зануренні морських берегів цього типу утворюються глибокі, порізані затоки - фіорди та екстуарії.

Береги тихоокеанського типу, як правило, в плані утворю-ють плавні лінії, які простягаються на десятки і сотні кілометрів.

Названі вище два типи морських берегів властиві не тільки Атлантичному-та Тихому океанам. На берегах названих океанів можуть одночасно зустрічатися обидва типи берегів. Однак один з них має домінуючу перевагу. Аналогічні побережжя зустрічаються в Індійському та Північному Льодовитому океанах.

Фіордові береги утворились в результаті затоплення водами льодовикових долин в прибережних зонах гірських масивів. Значна роль у їх утворенні належить тектонічним розломам в земній корі та дії льодовиків, що надали Ум коритоподібної форми. Береги фіордів високі і круті, сильно порізані, з багатьма островами і напівостровами. Характерними в цьому відношенні є береги Скандинавії, Гре-нландії та Південної Америки,

Шхерні береги утворились при безпосередній участі льодо-виків покривного типу. Характеризуються вони величезною кількі-стю невеликих островів, підводних скель, валунів та мілин. Най-більш типовими в цьому відношенні є береги Балтійського моря та південної частини Боснійського затоки

Далматинські береги утворюються в результаті часткового занурення під рівень моря молодої складчастості гірської споруди, хребти якої паралельні до берега. Море затоплює міжгірські долини та утворює вузькі і довгі затоки й протоки. Гористі острови являють собою вершини напівзатоплених морем гірських хребтів. Цей тип берегів характерний для східного побережжя Адріатичного моря.

Ріасові береги виникли при затопленні морем занурених окраїн