Лопатеві берега утворюються там, де земна кора сильно роз-бита скидами з утворенням горстів і гребенів. Море затопивши грабени, утворює широкі затоки кутоватих обрисів. Між затоками виступають масивні, кутоваті острови, Щ береги характерні для Південної Греції.

Лиманні береги утворюються в результаті затоплення морем гирлових частин річкових долин і балок, які розчленовують рівнину місцевість або низовину, складену горизонтально залягаючими осадовими гірськими породами. Найбільш типовими є береги Чор-ного та Азовського морів.

Аральські берета характерні для східного узбережжя Араль-ського моря. Утворилися вони при затопленні морем пониження ре-льєфу еолових рівнин, а також берегів, конфігурація яких зумовлена вулканічною діяльністю.

Лагунні береги характеризуються тим. що в початковий пе-ріод розвитку море затоплює долини і пониження та утворює гли-боко вдавлені у сушу розгалужені затоки. Пізніше затоки відділяю-ться від моря косами. В результаті утворення кіс і барів зовнішня сторона берегової лінії стає відносно прямолінійною і помітно від-різняється від внутрішньої, сильно порізані затоками і бухтами. Найбільш характерними в цьому відношенні є береги на атлантич-ному узбережжі Північної Америки та острова Сахалін.

Маршеві береги утворюються в результаті подальшого роз-витку берегів лагунного типу. Бухти і лагуни у цих берегів заповне-ні намулами, привнесеними ріками і морем. Замість сильно розчле-нованого рельєфу узбережжя утворюється низинна, заболочена, ча-сто затоплювана рівнина із відносно простою береговою лінією. Рі-внину прорізають русла рік, які мають низьку швидкість течії. Марші оберігаються від затоплення за допомогою дамб або ocyшення. Такі береги широко розвинуті на території Голландії.

Термоабразивні береги характеризуються тим, що в їх розвитку поряд з діяльністю моря значну участь беруть процеси по-в'язана з відтаненням мерзлих порід і викопного льоду. Вплив, моря на ці береги проявляється як безпосередньою абразією, так і темпе-ратурним впливом морської води, яка призводить до відтанення ме-рзлих грунтів і викопного льоду. На таких берегах розвивається до-бре виражена хвилеприбійна ніша, а берег в міру її заглиблення швидко відступає. Такі береги розвинуті в Антарктиді, в Гренландії і на Алясці.

Особливу групу берегів утворюють біогенні береги, які утво-рюються за участю рослин та організмів. Рослини переважно утво-рюють мангрові береги, а організми - коралові береги.

Мангрові береги утворюються в лиманах на берегах морів та озер в заростях очерету при накопиченні піщаних і глинистих нано-сів. В результаті цього дно підвищується і проходить нарощування суші. В більших масштабах цей процес розвивається в мангрових заростях, які покривають величезні приберегові ділянки мілковод-ного моря і дельти рік. Маса відмерлої рослинної речовини, намулу і піску відкладається в цих лісах, літо призводить до нарощування суші і розповсюдження лісів в бік моря. Мангрові ліси широко роз-повсюджені на берегах Чорного моря та в східних берегах Африки в Тихому океані.

За розмірами, формою і положенням в морському басейні ко-ралові рифи поділяються ш берегові, бар'єрні та атоли.

Береговим рифом називається коралова споруда, яка сфор-мувалась вздовж берега і відмежовується від нього вузькою і негли-бокою смугою води. Утворюються вони в результаті поселення ко-ралів на зовнішній частині тектонічно стабільної мілини, переважно на абразивній терасі

Бар'єрний риф - це ко-ралова споруда великого роз-міру, яка розташована на знач-ній відстані від берега і відді-лена від нього досить широкою (декілька кілометрів) і відносно глибоководного смугою моря. Зона зовнішнього краю рифу енергійно надбудо-вується у висоту, а простір між зовнішнім краєм коралової споруди і берегом поступово перетворюється в лагуну.

У відкритому океані і в берегових зонах тропічних морів дуже поширені коралові острови. Переважно вважають, що вони збудо-вані зовсім не так, В переважній більшості коралові острови явля-ють собою типові острівні бари, які складеш в процесі діяльності морських хвиль із коралових наносів - піску, гравію, гальки тощо. Іноді це просто нагромадження рифового вапняку.

Крім названих вище берегів, існують береги, які складеш ду-же міцними кристалічними або метаморфічними породами, що не зазнали ніяких або майже ніяких змін під впливом хвильових процесів. Так, наприклад, на берегах Білого моря і в багатьох фіордах Норвегії на берегових схилах в зоні сучасного зрізу води збереглись сліди діяльності останнього зледеніння.

Такі береги зустрічаються переважно в гірських областей мають вигляд високих обривів, які не можна назвати кліфом. Вони також не піддаються безпосередньому руйнуванню морськими хви-лями. Руйнування таких берегів проходить під впливом різних схилових процесів. Оскільки розвиток таких схилів проходить під впливом субаеральної денудації, то такі береги називають ще дену-даційними берегами.

Однак сильні хвилеутворення можуть бути здатними вплива-ти на підніжжя берегових обривів. Епізодичне руйнування нижніх ділянок обривів приводить до виникнення обвалів та осипів на вищележачих крутих схилах. Такі береги ще називають абразійноденудаційними.

В сучасній класифікації берегів виділено більше 40 типів. Од-нак й вона неповна. Причин утворення берегів дуже багато. Однією з них є те, що в процесі еволюції берегів проходить руйнування ви-ступів і півостровів, які перетворюються в нормальні, вирівняні абразивні береги. .

Крім того, ріки, виносячи в море величезну кількість матеріа-лу і відкладаючи його в гирлі, утворюють особливі типи узбережжя - дельти та алювіальні рівнини. Навіть невеликі ріки дуже часто впливають на розвиток берегових процесів, приносячи додатковий

матеріал і впливаючи тим самим на інтенсивність перебудови або руйнування берегів.

Великий вплив на розвиток морських берегів здійснюють тектонічні рухи та вулканізм. При зануренні земної кори розвиваються морські інгресії і трансгресії, в результаті яких проходить утво-рення берегів складних конфігурацій. Вулканічні виверження, що проходять біля берегів,