Припливоутворююча сила Місяця у 2,17 рази більша, ніж Сонця, оскільки Сонце розташоване далі від Землі. Тому основні риси припливоутворюючих явищ визначаються головним чином взаємним по-ложенням Місяця і Землі.

Двічі на добу, приблизно через 12 год, 26 хв., рівень води в морях та океанах піднімається, утворюючи приплив, і двічі опускається, утво-рюючи відплив. При цьому, якщо у відкритому океані ці коливання менше помітні, а величина їх не перевищує декількох метрів, то в області шельфа в гирлах великих рік припливи і відпливи проявляються її найбільш яскраво. При цьому висота підняття води іноді досягає знач-них величин - від 6-7 м до 15-18 м.

За періодичністю припливи та відпливи поділяють на півдобові, добові та мішані. Вздовж берегів материків добові величини припливів та відпливів (різниця рівнів повної та малої води) становить 120-300 см. Найвищі у Світовому океані припливи спостерігається у затоці Фанді (Атлантичний океан)- до 18 м, у Пенжинській губі (Охотське море) - до 13 м.

У внутрішніх морях типу Середземного і Чорного припливи ма-ють невелику амплітуду. Так, припливні коливання води у Чорному морі - 8-9 см, що майже непомітно порівняно з коливаннями його рівня під дією вітрів. Пояснення механізму припливів та відпливів в свій час дав ще І.Ньютон. Він доказав, що ці явища викликані притя-ганням Місяця і Сонця. Пояснив він це тим, що води, звернені до Місяця, притягаються більше, ніж тверда оболонка Землі, і внаслідок цього ніби випереджує Землю в напрямі до Місяця. Це явище легко пояснюється законом всесвітнього тяжіння, згідно котрому сили взаємного притягання матеріальних частик пропорциональна їх масам і обернено пропорциональна квадрату віддалі між ними.

Одночасно з припливом в одній точці Землі вода відтікає з іншої точки. В міру обертання Землі кожний меридіан почергово зазнає ви-сокого і низького стояння води з інтервалом 24 год. 52 хв.

Вплив Сонця на припливи та відпливи аналогічний дії Місяця, але набагато слабший в зв'язку з великим віддаленням його від Землі. Але двічі на місяць, в період новолуния ї повнолуння, Земля, Місяць і Сонце виявляються на одній прямій. З цьому випадку виникають при-пливи І відпливи максимальної сили. Максимальні припливи назива-ють сизигійними, а мінімальні - квадратурними.

Найвищий рівень води під час припливу називають повною во-дою, найнижчий - малою водою. Проміжок часу між повною і малою водою називають періодом.

Інтенсивність припливів пов'язана також з характером океанічної котловини - її розміром, глибиною, положенням на Землі. Ці пара-метри визначають періодичність припливних коливань рівня, котрі можуть бути півдобовими, добовими або змішаними. Так, для Атлан-тичного океану характерні півдобові припливи, а для Тихого - змішані й добові.

Одночасно слід відзначити, що в прибережній зоні течії, викли-кані припливами, бувають настільки потужними, що здатні пе-реміщувати досить великі уламки гірських порід, котрі руйнують дно, переміщуючись до берега або вздовж нього. Течії, викликані відплива-ми, менше ефективні в розумінні транспортування уламкового матеріалу та ерозії.

Із всього наведеного вище видно, що рухи води у Світовому океані мають великі запаси енергії, яка може виконувати як руйнівну, так і корисну роботу. За оцінками, потужність енергії лише вітрових хвиль досягає 2,7 млрд. кВт. Серед перспективних напрямків - використання термальної енергії Світового океану, енергії морських хвиль і течій, припливів та відпливів. Наприклад, енергію течій застосовують для живлення освітлювальних пристроїв і радіоапаратури на маяках і океа-нографічних платформах, на енергії хвиль у Японії діє плаваюча елек-тростанція "Каймей", на енергії припливів працюють припливні електростанції - на р. Ране (Франція) та Кислогубська на Польському півострові Росії.

Безперервно рухаючись, води океану виконують велику гео-логічну роботу по руйнуванню гірських порід, що складають морські береги, по перенесенню продуктів руйнування та по відкладанню осадів у різних ділянках морського басейну. Однак при цьому слід ма-ти на увазі, що діяльність моря часто проходить в усіх трьох видах, але їх співвідношення, інтенсивність та послідовність залежать від того, в якій області моря вони відбуваються,

Органічний світ морів та океанів

У водах Світового океану сьогодні нараховується близько 10 ти-сяч видів рослин й до 160 тисяч видів живих організмів, в тому числі близько 16 тисяч видів риб. Їх систематичний склад залежить від середовища існування, тобто від таких факторів, як глибина моря, темпе-ратура, солоність, тиск, глибина проникнення світла, динаміка морської води тощо. Навіть незначна зміна хоч би одного із названих 2кщг факторів дуже часто приводить до масового відмирання живих організмів і рослин, які населяють ту чи іншу ділянку морського ба-сейну. Тільки цим можна пояснити той факт, що лише в певних обла-стях моря пристосувались до проживання s ньому певні види живих організмів і рослин. За місцем і способом існування виділяють планк-тон, нектон, бентос і нейстон.

Планктон - де сукупність організмів морів та океанів, що населя-ють товщу вод і не здатні протистояти перенесенню течіями. Скла-дається він з бактерій, водяних рослин і тварин. Розміри організмів коливаються від 2-3 мкм (одноклітинні водорості) до 1 м і більше (ве-ликі медузи, сифонофори). Водяні рослини поширені в основному до глибини 50-100 м. У морських водах в більшості випадків це діатоміт-ові та перидінієві водорості, У Чорному морі їх налічується приблизно 700 видів. Тварини або зоопланктон населяють всю товщу води. В пе-реважній