Морський планктон різноманітний за своїм складом. Його біо-маса змінюється залежно від сезону, глибини, властивостей водного басейну та ін. Наприклад, одноклітинні організми фораменіфери і радіолярії переважають в океанічних водах тропічних і середніх широт, а одноклітинні рослини (діатомеї) - в холодних навколополярних мо-рях. Планктон складає основну частину органічної маси, яка населяє Світовий океан.

Нектон - це сукупність активно плаваючих водяних тварин, здат-них протистояти течії і активно переміщуватися на значні віддалі. Нектонні води характеризуються розвитком комплексу пристосувань, функціонально пов'язаних із зменшенням гідродинамічного опору та забезпеченням руху у воді з мінімальною втратою енергії. До цього ви-ду належать риби, кальмари, кити, дельфіни, морські змії, морські че-репахи, пінгвіни та ін. У фауні континентальних вод України нектон представлений рибами, у Чорному та Азовському морях - рибами та дельфінами.

ентос - це сукупність організмів, що населяють дно морських та океанічних водойм. Частина їх проростає до дна, інша частина ру-хається на невеликі відстані. Б першому випадку говорять про бентос прикріплений, а в другому про бентос неприкріплений, або рухомий. Донні організми великих глибин називають абісальним бентосом на відміну від бентосу мілководних прибережних частин моря. До прикріпленого бентосу відносять морські лілії, корали, губки та ін.» а до рухомого бентосу - гастроподи, морські їжаки, морські зірки та ін.

В Азовському морі бентос займає всю площу дна і відзначається різноманітністю видів. У Чорному морі внаслідок зараження глибин-них вод сірководнем видовий склад бентосу на глибині дуже збіднений. Основу біоценозу туї складають сіркобактерії. Найрізноманітніший за видовим складом та біомасою (до 5-10 кг/м2) бентос південно-західних районів шельфу Чорного моря, прилеглих до України. Тут поширені численні молюски, ракоподібні, багатощетинкові черви, во-дорості та ін.

Нейстон - сукупність водяних організмів, які живуть у поверх-невій плівці води. Організми, що живуть переважно у водному середо-вищі, тобто під плівкою, утворюють гіпонейстон. а ті, що живуть над плівкою, переважно у повітряному середовищі, - епінейстон. Лінійні розміри організмів нейстоку лежать у межах субміліметрового діапазону. Нейстон включає комах, окремих ракоподібних і найп-ростіших, одноклітинні водорості та ін. До морського гіпонейстону на-лежать також мальки риб, дрібні ракоподібні та інші організми нейстону, які живуть у поверхневому шарі води (0-5 см) або мігрують протягом доби по вертикалі.

У флорі України нейсток представлений різними бактеріями та одноклітинними водоростями. Зокрема, для Чорного моря характерні сезонні зміни складу і чисельності нейстону, що зумовлюється знач-ними коливаннями температури води.

Розподіл організмів в товщі води надзвичайно нерівномірний, виділяються дві зони їх життя - донна і поверхнева (до 100 м), які розділені зоною розрідженого життя. Найбільша кількість морських організмів знаходиться у прибережних районах екваторіальної зони. Багата заселеність цих областей океану пояснюється трьома причина-ми: частими вертикальними переміщеннями води, проносом із суші різними артеріями великої кількості живильних речовин і добрим прогрівом вод сонячним теплом.

Морське середовище поділяють на п'ять зон існування, кожна з яких характеризується своєю фауною і флорою: 1) літоральна, або припливне відпливна, яка розташована між рівнями високого і низь-кого припливів; 2) нерітова зона (до глибини 200 м); 3) батіальна (до глибини 2 км); 4) абісальна (нижче рівня 2 км) і 5) пелагічна, котрій відповідає шар води на величезних просторах морів і океанів за межа-ми літоральної зони.

Із всіх перечисления видів морських організмів основне гео-логічне значення мають бентос і планктон. В зв'язку - з великою ма-совістю їх розповсюдження багато представників цих груп відіграють провідну роль в процесах осадконакопичення і являють собою породо-утворюючі організми.

5. Транспортування продуктів руйнування

Морські води переносять не тільки продукти абразії, але й вели-чезні маси уламкового матеріалу, який виноситься в море ріками. Найважливішим фактором транспортування уламкового матеріалу е ті ж самі види рухів вод Світового океану, котрі руйнують морські береги і дно. Однак при цьому необхідна значно менша сила рухомої маси во-ди, щоб перенести продукти руйнування на певну відстань від джерела їх утворення.

У зваженому стані течія, припливи та відпливи здатні переносити відносно дрібні частинки. Так, для перенесення глинистих частинок швидкість руху води повинна складати 0,030-0,08 м/с, а для перене-сення гальки діаметром 5 см необхідна швидкість течії 1,1 м/с і більше. Такі високі швидкості течій можуть бути лише у потужних оке-анських та приливних течіях.

Перенесення частинок хвильовими рухами води обмежується певною границею, яка отримала назву нормального розгону хвилеутворення. Як було показано вище, хвильові рухи в товщі води з глиби-ною затухають, а тому переміщення, уламкового матеріалу по дну хвильовими рухами морської води здійснюється тільки в межах відносно вузької прибережної полоси з глибинами до 100-150 м, рідше до 200 м, тобто в області шельфу, В межах більшої частини мор-ського басейну хвильові рухи можуть переміщувати тільки ті частинки порід, котрі знаходяться у зваженому стані у верхніх шарах води.

Найбільшою потенціальною силою, котра здатна переносити уламковий матеріал на значну відстань, є постійні морські течії з їх ве-ликою швидкістю руху води. Так, наприклад, течія Гольфстрім біля бе-регів Флоріди має швидкість до 2,5 м/с, а біля Атлантичного побереж-жя знижується до 0,9 м/с. Хоч в зонах їх дії проходить зниження швидкості з глибиною, рухом води охоплюється шар морської води товщиною до 1500-2000 м. Маючи таку велику швидкість і товщину, постійні морські течії здатні переносити великий уламковий матеріал на значні відстані. Ще більша роль постійних течій проявляється в пе-ренесенні тонкодисперснох матеріалу, який тривалий час перебуває у зваженому