Коса - це акумулятивна форма рельєфу, що являє собою вузьку смугу суходолу у прибережній частині моря, яка одним краєм сполуче-на з пляжем. Складається в основному з піску, гальки, гравію, що нажується при переміщенні їх водними масами вздовж оерепв. в І^ЇЇаїшнайбшьші коси поширені на узбережжя Чорного та Азовського мор»в> наприклад, Арабатська стрілка має довжину 115 км, Тендрів-ська Коса - 66 км, Федотова коса - 45 км та рбитічна коса - ЗО км. Ут-ворилися вони на ділянках берегових виступів, де різко зменшувалась енергія хвиль і відкладався матеріал, що його приносили прибережні течії. Коси великої протяжності - в десятки і сотні кілометрів - одержа-ли назву стрілок. Прикладом може служити Арабатська стрілка, яка знаходиться в східній частині Азовського моря і відділяє від нього зви-висту Сивашську лагуну,

Коси, які з'єднують між собою острови або інші частини суші, на-зиваються пересипом. Утворюється внаслідок акумуляції наносів при їхньому переміщенні вздовж берега під дією хвиль і хвильових течій та прибою. У береговій зоні України пересипи переважно пов'язані з аку-мулятивними вирівняними; аересипно - акумулятивними деградуючи-ми і абразійно-акумулятивними дрібнобухтовими берегами.

В межах пляжу залежно від характеру і сили хвиль утворюються берегові вали висота котрих нерідке досягає 3-5 м. Ці вали розташову-ються вздовж берега в певному порядку. Біля самого зрізу води утво-рюється прибійний вал, дальше від нього, в сторону корінного берега, штормовий вал та принципово-відпливний вал. Останній утворюється тільки в тому випадку, якщо сила припливів та відпливів перевищує силу прибійних та штормових хвиль.

Вздовж пологого узбережжя, в мілководній частині моря з незначним нахилом дна, при дії хвиль, спрямованих перпендикулярно до бе-рега, утворюються піщані підводні вали, котрі простягаються пара-лельно до берега на деякій відстані від нього. Вали в процесі росту мо-жуть піднятися над рівнем мори. Такі зали одержали назву барів. Про-тяжність барів досягає багатьох десятків і сотень кілометрів, а ширина - багатьох тисяч метрів. Наприклад, у Мексіканській затоці існує бар, довжина котрого складає 1800 км. В більшості ж випадків вони явля-ють собою вузьку, витягнуту вздовж узбережжя смугу завдовжки 100 - 400км.

Характер осадків мілководної зони в значній мірі визначається також рельєфом водозбірних площ, звідки поступає в морський басейн мінеральна речовина. При розчленованому рельєфі в море зноситься величезна маса уламкового матеріалу, який в основному відкладається у мілководній зоні. Під дією морських хвиль тут проходить зако-номірний розподіл уламкового матеріалу. Найбільш грубоуламкові осадки у вигляді глиб, гальки, гравію відкладаються безпосередньо біля берега, а за ними в напрямі до зовнішньої границі шельфа послідовно розташовуються зони піщаних, алевритових та глинистих осадів.

Однак не завжди на шельфі витримується такий порядок накопи-чення теригенних осадків. Якщо берег складається не із твердих, а розсипчастих порід (піщаних або глинистих), то відповідні осадки по-чнуть відкладатися безпосередньо в прибережній зоні.

Характерною особливістю сильно розчленованого водозбірного рельєфу є й те, що він сильно впливає на органічне життя прибережної зони. В більшості випадків тут морські організми розвинуті надзви-чайно слабо, а тому органогенні відклади тут мають обмежене розпов-сюдження. Переважно вони формуються тільки на значній відстані від берега.

В мілководну зону, яка прилягає до водозбірних систем з пло-ским рельєфом, уламковий матеріал практично не поступає. В більшості випадків сюди поступає тільки мінеральна речовина у формі розчинів. Значна кількість світла та поживних речовин створюють сприятливі умови для розвитку органічного життя. Рослинний і тва-ринний світ таких шельфів надзвичайно різноманітний, характери-зується масовістю розвитку і представлений організмами з вапняко-вим скелетом. Тут в широких масштабах накопичуються органогенні карбонатні осадки, які складаються із цілих або подрібнених раковин.

Своєрідною формою органогенних карбонатних накопичень є ор-ганогенні побудови, які ростуть з дна морів і піднімаються вище його середнього рівня. При наближенні таких органогенних побудов до по-верхи! гірської води, вони перетворюються в рифи. Сучасні органо-генні будови частіше всього утворюються кораловими поліпами. Це морські одинокі або колоніальні тварини які ведуть прикріплений спосіб життя. Окремі різновидності їх мають вапняковий скелет у виг-ляді невеликої камери або кораліта. У колоніальних коралів кожне на-ступне покоління поліпів розселяється, прикріплюючись до коралітів вже відмерлого попереднього покоління. Так утворюється колонія, в якій живе і розвивається тільки верхня частина, а нижня являє собою твердий вапняковий кістяк. Розміри колоній можуть бути різними, ча-сто досить великими. Для існування та розвитку коралів необхідні певні умови морського середовища. По-перше, морське дно повинно бути скелястим, по-друге, солоність морської води повинна бути нор-мальною і, по-третє, глибина моря повинна складати 5-40 м.

Коралові будови в ряді випадків досягають значної висоти» яка наба-гато перевищує названу глибину моря. Пояснюється це тим, що ріст ко-ралів проходить одночасно із опусканням дна морського басейну.

До недавнього часу вважалось, що коралові будови можуть утворюватися тільки в тропічних морях при середньорічній температурі води 23-25°С. Однак в останній час їх знайдено в помірних і навіть в полярних широтах, де вони мають набагато менші розміри, ніж у тропічних зонах.

За розмірами, формою