є) забезпечується державними органами і органами місцевого самоврядування;

ж) створює можливість відшкодування збитків і відтворення порушеного права [14; с. 33] [14] Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканність: поняття та характерні риси” // Право України. -2000. -№ 12. – ст. 33..

Отже, право на недоторканність особистого життя громадян є предметом правового регулювання перш за все конституційного і цивільного права, а також кримінального і адміністративного галузей права. Так, зокрема, Конституція України гарантує право на невтручання в особисте життя. Під цим треба розуміти недоторканність середовища життя людини, захист її від свавільного втручання державних органів та будь-яких інших сторонніх осіб, у тому числі і членів сім’ї, в його спосіб життя взагалі [4; с. 147] [4] Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства України про права і свободи людини і громадянина: Навчальний посібник // За редакцією Хавронюка. – Київ, Видавництво А.С.К., 2003 р., с. 147. .

Цивільний кодекс зазначає, що фізична недоторканність – це поняття частково ідентичне поняттю „здоров’я”, що є більш широким [3; с.192] [3] Цивільний кодекс України: Коментар. За редакцією Харитонова Є.О. – Харків: ТОВ „Одіссей”, 2003 р., ст. 201-202.

.

Окремі сторони особистого життя, як вже було зазначено, захищаються нормами адміністративного, сімейного, кримінального та інших галузей права. Наприклад, медичні працівники не мають права розголошувати відомості про захворювання, сімейні та інтимні сторони життя пацієнтів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. За порушення таємниці усиновлення, листування, недоторканності житла встановлено кримінальну відповідальність. Діючі норми різних галузей законодавства щодо захисту особистого життя не мають достатнього впливу на регулюючі відносини.

Недоторканність особистого життя громадян містить комплексний характер, який полягає у тому, що до даного інституту входять ряд окремих видів прав: право громадян на недоторканність житла, право громадян на особисту документацію, право громадян на таємницю особистого життя, право громадян на таємницю особистого спілкування. Аналіз даних прав допоможе глибше розкрити природу особистого (приватного) життя громадян.

Розділ ІІ. Охорона і захист приватного життя.

Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності. В останні роки це питання є предметом серйозного наукового аналізу. Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну державу неможливо реалізувати без утвердження в суспільній свідомості і соціальній практиці невідчужуваних прав і свобод людини, нормативного закріплення їх гарантій. Держава зобов’язана проявляти активність у забезпеченні прав людини, утворенні матеріальних, організаційних, соціальних, політичних та інших умов для найповнішого використання людиною своїх прав і свобод. Встановлення системи гарантій не забезпечує автоматичної реалізації прав і свобод людини. У зв’язку з цим у науковий обіг введено поняття соціально-юридичного механізму захисту прав людини і громадянина як системи засобів та факторів, які створюють необхідні умови поваги прав і свобод людини. В структуру механізму входять:

Органи державної влади і місцевого самоврядування та відповідні посадові особи.

Спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи.

Нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відповідальність за їх порушення.

Правові акти, які підтверджують наявність, межі і характер прав і свобод.

Засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації [15; с. 15] [15] І. Словська. „Механізм захисту прав людини – основоположний принцип сучасного українського конституціалізму” // Право України. – 2001. - № 9. – ст.15. .

Тепер потрібно розглянути деякі загальні способи цивільно-правового захисту, які вказані у статті 16 Цивільного кодексу України.

Визнання права – це спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб’єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов’язку. Сутність визнання права полягає в усуненні судом в кожному конкретному випадку сумнівів, невизначеності, нез’ясованості в правових відносинах відповідних осіб [3] [3] Цивільний кодекс України: Коментар. За редакцією Харитонова Є.О. – Харків: ТОВ „Одіссей”, 2003 р., ст. 201-202.

.

Якщо проводити межу між категоріями захисту і охорони, то вказаний спосіб є саме способом охорони, а не захисту. Суб’єктивне право ще не порушене, а виникає лише можливість такого порушення. Здійснення цивільно-правового захисту суспільних відносин повинно розумітися як застосування спеціальних засобів після наявності факту здійснення правопорушення.

Відносно підстав застосування способу захисту права слід зазначити наявність різних думок із цього приводу, що висловлюються в літературі. Підстави для висунення вимог про визнання права виникають тоді, коли наявність і зміст прав неоднаково усвідомлюються та оспорюються суб’єктами матеріально-правових відносин, відмічає О. Вершинін. На думку деяких учених, позов про визнання права може пред’являтися лише в тому разі, коли право ще не порушене. Можливість бути пред’явленим на захист не порушених, а оспорюваних суб’єктивних прав є характерною рисою визнання права, що відрізняє його від інших способів захисту права. Дещо ширше коло підстав окреслює В. Яроцький. Він відмічає, що необхідність висунення вимоги про визнання права може виникнути у зв’язку із порушенням, оспорюванням права та невизнанням права іншими особами.

Остання позиція є правильною, оскільки вона передбачає всі можливі перешкоди у здійсненні права. Дійсно, порушення права не може бути усуненим і відповідно право не може бути захищеним, а спір вирішеним, у разі застосування одного тільки способу визнання права. Але це не виключає можливості (а в деяких випадках і необхідності) застосування визнання