Іноді приводом для пред’явлення позову з вимогою визнати право може бути загроза невизнання такого права сторонніми особами в майбутньому.

До кола осіб, що мають право застосувати такий спосіб захисту, як визнання права, на думку В. Яроцького, входять державні органи ( суд, господарський і третейський суд). О. Вершинін також вважає, що визнання права є прерогативою владних органів. Визнання права самими суб’єктами, на його думку, є нормальною реалізацією прав та обов’язків, а не захистом права [26; с. 80-85] [26] О. Бринцев. „визнання права як спосіб його захисту в цивільному законодавстві України” // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - № 1. – с. 80-85..

Припинення дії, яка порушує право застосовується тоді, коли інтерес суб’єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення свого права на майбутнє чи усунути погрозу його порушення. Застосування даного способу захисту дозволить не допустити шкідливих наслідків або зменшити їх. Наведений спосіб захисту є найбільш оперативним та дієвим способом захисту в сфері особистих немайнових правовідносин. Він є традиційним для тривалих правопорушень, який позбавляє особу суб’єктивного права, але не перешкоджає його реалізації (наприклад, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ч. 1 ст. 193 ЦК України)).

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб захисту застосовується, коли суб’єктивне право після незаконного порушення не припиняє свого існування і може бути встановлено за допомогою юридичних засобів. При захисті права цим способом суд не встановлює у потерпілої сторони наявність відповідного права тому, що така наявність не викликає сумнівів у суду, та відповідач не спростовує цього факту. Вчені пропонують поділити відновлення становища на матеріальне і формальне, або пряме і опосередковане. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. Наприклад, після незаконного вилучення об’єкта власності з володіння, він вертається власнику. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, в тому числі цивільне право.

Припинення чи зміна правовідношення як спосіб захисту застосовується у випадках укладення договорів з приводу немайнових благ.

Так, пацієнт, що отримав неякісну медичну допомогу, може змінити лікаря в тому ж медичному закладі або навіть змінити медичний заклад. Вибір іншого лікаря означає припинення правовідношення з попереднім лікарем. Зміна договору про надання медичної допомоги означає, що право на здоров’я захищається зміною правовідношення.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди можливі в обмеженому ряді випадків (наприклад, при зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовується у випадках заподіяння особі фізичних та моральних страждань внаслідок порушення, невизнання чи оспорення його суб’єктивного права (наприклад, розголошення відомостей з особистого життя людини) [3; с. 23] [3] Цивільний кодекс України: Коментар. За редакцією Харитонова Є.О. – Харків: ТОВ „Одіссей”, 2003 р., ст. 201-202.

.

Спеціальні способи захисту приватного життя.

Спростування відомостей, які стосуються особистого (приватного) життя. При цьому слід відмітити, що цивільно-правове поняття спростування має і конституційно-правове закріплення. Так, в частині 4 статті 32 Конституції України гарантується право кожному на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім’ї. Коли ж ми його розглядаємо як спосіб цивільно-правового захисту, то слід підкреслити, що в тій же статті 7 Цивільного кодексу 1963 року закріплено два способи спростування інформації: щодо інформації, поширеної через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), та щодо відомостей, які містить документ, що виходить від організації.

Деякі автори наполягають на тому, що поняття спростування інтегрує два види спростування. Так, суд, задовольняючи вимогу особи про спростування неправдивих відомостей щодо приватного життя, по-перше, визнає відомості такими, що не відповідають дійсності. Це означає, що саме рішення суду містить в собі спростування. Окрім цього, суд покладає на поширювача обов’язок спростувати дані відомості, що по суті є другим етапом спростування [21; с. 15-16] [21] Стефанчук. „Захист честі, гідності і ділової репутації” // Право України. – 1998. – № 5. – с. 15-16. .

Так, приклад з практики. До Печерського районного суду м. Києва надійшов позов громадянина Д.М. Василенка . Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача – Редакції газети „ххх” „ТзОВ ууу” та Р.С. Федоришина і просить постановити рішення про вилучення ос порених ним відомостей з мотивів їх безпідставності та образливості. Правовою підставою позову визначено частину 4 статті 32 Конституції України, відповідно до якої особі гарантується право спростувати недостовірну інформацію щодо себе і членів своєї родини та права вилучення будь-якої інформації.

В ході розгляду справи відповідачі проти позову заперечували. Після того, як судом були розглянуті матеріали справи, суд постановив рішення від 22.03.2004 р. Про задоволення позову частково, в задоволенні інших вимог відмовити.

У статті 277 Цивільного кодексу закріплено, що у випадку, коли „відомості були поширені через засоби масової інформації, вони повинні бути спростовані у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом”.

Однак, у випадку, коли спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим внаслідок припинення його діяльності, то воно повинно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, яка стосується відомостей приватного життя особи [3; с. 179-181] [3] Цивільний кодекс України: Коментар. За