[1; 44-46]

Також слід дещо торкнутися такого поняття, як пасивний стан дієслова (The Passive Voice). Коротенько, знову у формі таблиці, розглянемо те, яким чином у такому випадку виражається майбутній час.

За приклад нам послужить речення “I am examined” (“Мене екзаменують”), яке ми послідовно поставимо у різні форми майбутнього часу (у стверджувальній формі):

Fut. | Ind. | Perf | Ind.-in-the-Past | Perf.-in-the-Past

Структура | I

we |

Shall be V3 | Shall have been V3 | Should be V3 | Should have been V3

You

He

She

It

They | Will be V3 | Will have been V3 | Would be V3 | Would have been V3

Приклад | I shall be examined | I shall have been examined | I should be examined | I should have been examined

Замість форми Fut.Cont. вживається форма Fut.ind.

Наостанок поговоримо про умовний спосіб дієслова (The Subjunctive Mood), оскільки деякі з його форм пов’язані із поняттям майбутнього часу, як завдяки подібній граматичній структурі, так і смисловому навантаженню. Адже ж умовний спосіб виражає дію не як реальну, але як таку, що могла б відбутися за певних умов, а також необхідну, бажану але нереальну. Як можна побачити, хоча тут ми маємо справу із досить тонкими смисловими відтінками, все таки умовний спосіб дієслова пов’язаний більше із майбутнім часом, ніж із будь-яким іншим, а через це заслуговує на декілька слів у контексті даного дослідження.

Розберемо деякі з форм умовного способу у світлі вищесказаного.

The Conditional Mood

(Далі: Cond.M.)

Cond.M. утворюється знов-таки за допомогою дієслів should i would та інфінітива основного дієслова без частки to.

Should (перша особа одн. і множ.)

Would (друга і третя особи однини і множини) | + ing

Отже, легко помітити, що Cond.M. за формою збігається із Fut.-in-the-P. дійсного способу, але відрізняється від нього за значенням. А саме: Fut.-in-the-P. вживається для вираження реальної дії, що була майбутньою стосовно минулого. (див. розділ перший), в той час як Cond.M. вживається для вираження дії, яка відбулася б за певних умов у теперішньому, минулому або майбутньому часі, але з якихось причин не відбудеться. Для порівняння:

Fut.-in-the-P. – I knew something would happen today (Я знав, що сьогодні щось трапиться)

Cond.M. – I should call on him but I have very little time. (Я б зайшов до нього, але у мене дуже мало часу)

Граматична подібність та різниця у смисловому навантаженні, не дивлячись на досить тонкий відтінок сенсу.

Cond.M. має дві часові форми: present i past.

Present Cond. – утворюється з допоміжних дієслів should i would та інфінітива основного дієслова без частки to, тобто за формою збігається з Fut.ind.-in-the-P. Служить для вираження дії, що за певних умов могла б відбутися в теперішньому або майбутньому часі:

I should buy the watch tomorrow but the shop will be closed.

Past.Cond. виражає дію, що могла б за певних умов відбутися у минулому, але через відсутність цих умов не відбулася.

За формою Past Cond. збігається із Fut.Perf.-in-the-Past.:

I should have bought the watch but the shop was closed.

[1; 56, 57]

Subjunctive I

Далі: Subj.I

Вживається для вираження необхідної, бажаної дії, яка може відбутися. Має лише одну форму для всіх осіб однини і множини, яка у всіх дієсловах, у тому числі to be i to have, збігається з інфінітивом без частки to.

Subj.I не має часових форм – одна й та сама форма може вживатися відносно теперішнього, минулого та майбутнього часів:

Hr demands (demanded, will demand) that we be attentive.

(Він вимагає (вимагав, вимагатиме), щоб ми були уважні)

[1; 62, 63]

Subjunctive II

Далі: Subj.II

Має дві часові форми: present i past. Present Subj.II виражає нереальну дію, що суперечить дійсності і відноситься переважно до теперішнього або майбутнього часу:

If I saw him tomorrow I should tell him about it.

If she learned English I should buy her this book.

Subj.II виражає нереальну дію в минулому:

If I had met her I would have told her about it.

Отже, як випливає із вищенаведеного, форми умовного способу дієслова будучи навіть, як правило, позбавлені поняття майбутнього часу (або й навіть традиційної граматичної форми останнього), або в кращому випадку, просто послуговуючись засобами його граматичного структурування, тим не менше виражають ідеї, із майбутнім часом близько пов’язані.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Питання майбутнього часу та проблеми теоретичної граматики.

До цього часу ми мали справу із (як це було зазначено у заголовку першого розділу), так би мовити, саме класичним розумінням майбутнього часу. Його ще можна визначити, як традиційне, оскільки в теоретичній граматиці існують певні альтернативні теорії, що дещо інакше трактують дане питання. Коротко розглянемо деякі з них.

Так, наприклад, професор Кверк (Querk) виділяє в англійській мові лише дві видо-часові форми – теперішнього та минулого часів (тобто, на його погляд, англійська в цьому питанні є дещо схожою на німецьку, в якій майбутній час може граматично не бути вираженим взагалі, точніше, може коливатися від відносного його вираження до відсутності такого).

Датський вчений-лінгвіст Отто Ясперсон (Otto Jasperson) заперечує існування майбутнього часу в сучасній англійській мові на підставі того, що так звані допоміжні дієслова, що вказують на майбутній час “shall” та “will” насправді є модальними дієсловами. [6]

Подібне твердження, звичайно, не є безпідставним. Дані дієслова дійсно належать до модальних. Так, наприклад, дієслово shall у якості модального виражає наказ, попередження, погрозу, обіцянку чи пересторогу:

You shall go to the dining room first (наказ)

You shall not do that again (наказ-заборона)

You