What ever I know, you shall know (обіцянка)

[1; 81, 82]

(Можна побачити, що при певній близькості до традиційної форми передачі майбутнього часу (за винятком нехарактерного застосування дієслова “shall” по відношенню до другої особи однини) увага в даному випадку концентрується не так на питанні часу, але радше на спрямованості дії від наміру до виконання, де може матися на увазі відведений на це часовий проміжок).

Дієслово will як модальне служить для вираження волі, бажання чи наміру:

We will help you (передано не лише час (і не так час) як, власне, намір).

I won’t go there (у значенні радше небажання виконувати дію, ніж констатація факту у певному часовому проміжку).

Подібним чином відбувається і з дієсловами “should” i “would”.

Дієслово should, будучи модальним виражає моральний обов’язок, пораду або рекомендацію:

Kate is in hospital. You should visit her (“ви б...”; “Вам слід було би...”)

[1; 77]

Також дієслово should вживається в риторичних запитаннях з питальним словом “why” для вираження подиву, сильного здивування, обурення:

Why should I feel guilty about it?

(Чому я маю (“чому б це я”; “чого б мені”) почувати себе винним у цьому?”)

Модальне дієслово “would” застосовується за тим же принципом, що й “will” але здебільшого в підрядних додаткових реченнях, де дієслово-присудок є вжите в минулому часу:

І said that we would help you.

[4; 190]

Крім того, shall як модальне дієслово використане у питальній формі носить відтінок звертання з метою дістати розпорядження або вказівку:

Shall I come to see you there?

Shall I turn the lights for you?

(Акцент знов-таки не так на майбутності дії, як на намірі її здійснення)

[1; 82]

Натомість will i would, вжиті у питальних реченнях, служать для вираження ввічливого прохання, запрошення, причому would надає проханню особливо ввічливого відтінку:

Will you have a cup of tea?

Won’t you sit down?

Або: Would you help me?

Would you like some coffe?

Також will і would, застосовані у заперечних реченнях в якості модальних дієслів, вказують на те, що предмет не виконує дії, позначеної інфінітивом основного дієслова:

The knife won’t cut (так би мовити “не хоче”, не воліє різати”)

The window wouldn’t open.

The door won’t lock.

[1; 83]

Допоміжні дієслова майбутнього часу у традиційному розумінні відповідають наступним характеристикам модального дієслова: вживаються у сполученні із інфінітивом іншого дієслова та виражають можливість, необхідність, ймовірність, дозвіл, заборону або здатність виконання дії, що й випливає з вищенаведених прикладів. [1; 87]

Виходячи з подібних міркувань, Ясперсон висуває цікаву теорію, згідно з якою традиційна конструкція майбутнього часу shall / will + inf насправді є не граматичним вираженням майбутнього часу, а лише вираженням обов’язковості дії чи волі до її виконання.

Також професор Бархударов виступає проти включення майбутнього часу в систему граматичних часів сучасної англійської мови, мотивуючи це тим, що конструкція shall / will + inf насправді виражає майбутнє й минуле, тобто і є так званий “Future-in-the-Past”. [6]

Не дивлячись на існування певних контроверзійних теорій, англійська мова продовжує послуговуватись традиційною формою майбутнього часу, засобами вираження якого і були присвяченій два попередній розділи даного дослідження.

Висновки

Досліджуючи поставлене питання я намагався використати підхід, який представив би дану тему у вигляді докладного опису різноманітних аспектів використання поняття майбутнього часу та різних форм його вираження. Через це та, мабуть через наявність певного досвіду шкільної роботи, дане дослідження дещо коливається до уподібнення свого роду методичній розробці, що ставить собі за мету дати просте та зрозуміле викладення даного питання з можливістю застосування поданих відомостей у практичній сфері.

Що ж до висновків, які випливають із дослідження даної теми, слід зауважити, що на відміну від української мови, в якій майбутній час переданий лише за допомогою однієї граматичної структури, в англійській мові існують різні аспекти його передачі залежно від характеру перебігу дії та пов’язаних із цією дією обставин. Більш логічною видається постановка питання щодо так званого “майбутнього часу з точки зору минулого” та позиція у питанні узгодження часів, оскільки в даних моментах враховується як певна логічна послідовність дій, що звершуються, відображена граматично, так і відповідність використовуваних граматичних засобів відносно одне одного.

Цікавою є також можливість передачі майбутнього часу за допомогою інших граматичних часів, яка, однак, може слугувати свого роду “заміною” майбутньому часові лише у певних аспектах за певних умов використання.

Бібліографія

Верба Г.В., Верба Л.Б. Довідник з граматики англійської мови. Київ. 1995.

Клементьєва Т.Б. Повторяем времена английского глагола. Москва, 1990.

Бонк Н.А., Лукъянова Н.А. Учебник английского языка. Т.2. Москва, 2004.

Коганов А.Б. Грамматика английского языка. Киев, 2003.

Зайковскі С.А., Адамовська Л.М. Англійська мова. Довідник. Тернопіль, 2003.

Бистров Я.В. Лекції з теорії граматики.