Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





1

1.1. Історія українського костюму.

Археологічні розкопки, описи давніх грецьких та мусульманських письменників, ранні слов’янські літописні сказання свідчать про те, що задовго до утворення держави, відомої як Київська Русь, на теренах Південно-Східної Європи мешкали праслов’янські та слов’янські племена, певним чином економічна і культурно розвинені. З найдавніших часів тут проходив великий шлях пересування різних народів з Азії на Захід. Скіфи, сармати, гуни, готи та інші племена побували на цих територіях, поки не осіли по всій Західній Європі.

Здавна сюди приїздили купці з великих азіатських царств – Персії, Індії, а також фінікійці, греки. Фінікійці ще задовго до нової ери приїздили торгувати аж до Дніпра й утворювали там свої оселі. Два з половиною тисячоліття тому по низині Дніпра та в Криму греки заснували свої колонії: Ольвію, Херсонес, Пантікапей, та інші, які завдяки швидкому збагаченню грецьких купців перетворилися на квітучі місця. Народи Північного Причорномор’я підтримували зв’язки і з Китаєм, Іраном, Єгиптом, звідки привозили шовкові тканини, прикраси тощо.

Давні зв’язки з греками, безумовно, підсилювали цей процес, і ці зв’язки були б значно відчутнішими, якби не безперервний натиск диких орд зі сходу. Зокрема, з греками йшов жвавий обмін товарами: слов’яни відправляли в Грецію шкури, мед, віск, а звідти отримували паволоки – дорогі тканини та одяг, які були загальноприйнятою ознакою багатства й заможності. [Николаєва ?????? 28].

Значні здобутки раннього періоду культури слов’янських племен яскраво розкрилися у зарубинецькій (ІІІст.до н.е. – Іст.н.е), черняхівській (ІІ-Vст.н.е.) та інших культурах, які стали основою поглиблення взаємозв’язків із Візантією, західноєвропейськими країнами. Розвиненими державами Сходу, що згодом сприяло піднесенню культури Київської Русі.

За матеріалами українського традиційного вбрання можна стверджувати, що саме тими територіями, де у пізніші часи збереглися жіночий поясний одяг з одного або декількох шматків саморобної тканини, своєрідна техніка його ткання та орнаментально-колористичного вирішення, тунікоподібні сорочки, складні жорсткі форми жіночих головних уборів – очіпків, майстерні способи драпірування та пов’язування жіночих рушникоподібних головних уборів – наміток тощо (Наддніпрянщина, Наддністровщина, південь Поділля), проходила межа, по якій на рубежі двох ер відбувалися взаємопроникнення античної та давньослов’янської культур, етнокультурні контакти наших пращурів із цивілізаціями Давнього Світу.

Побутування в Україні широких чоловічих штанів із низькою ???????, способів підстригання волосся і ??????? чоловічих поясів і способів їх пов’язування, жіночого халатоподібного простібаного осінньо-весняного одягу, деякі мотиви орнаментики, нарешті, назви певних елементів одягу – все це свідчить про давні і тривалі етнокультурні зв’язки з азіатськими кочовими племенами.

Основною частиною чоловічого одягу була сорочка двох типів – довга та коротка. Вони виготовлялись з грубого вовняного або лляного полотна, з коміром і рукавами [Матейко ????? 21]. Сорочки були тунікоподібного крою з довгими рукавами і розрізом посередині грудей.

Найдавнішим матеріалом для виготовлення одягу були шкіри тварин, хутро, вовна, ?????? волокно, з якого виробляли тканини, меншою мірою для цієї мети використовували стебла рослин, деревину та кору дерев.

Відомі різні види верхнього одягу слов’ян, виготовленого з грубих матеріалів: довгополого (у заможних опущеного хутром), із стоячим коміром та поясом.

Жіночий одяг складався з довгої нижньої сорочки з лляного полотна та запаски. Крій сорочки нам невідомий, але правдоподібно, що це був шматок тканини, зшитий збоку, без рукавів, на плечах підтримуваний однією або двома шлейками. Верхній жіночий одяг подібний до чоловічого.

Взування селяни і личаки (??????, лапті), а також черевики із шматка шкіри, краї якої згинали і стягували ликом, мотузкою або ремінцем. Чоботи мали лише заможні верстви населення. Невід’ємною складовою частиною взуття були конопляні перев’язі або ремені й короткі до колін панчохи (кочитця).

Чоловіки носили різноманітні шапки з хутровою опушкою, високі й низькі.

Відомі також плетені капелюхи і шапки, що їх виготовляли монахи Києво-Печерської лаври, -клобуки, чоловіки, за деякими винятками, носили довге волосся (коротко підстрижене волосся було ознакою рабства).

Південна Русь підтримувала торговельні зв’язки з Північним Причорномор’ям, Візантією, арабським Сходом, а також Південно-Східними сусідами – степовики кочовими та осілими племенами, а згодом налагодила контакти і з західноєвропейськими країнами. На Русь імпортувалися різні види тканин – шовкові, суконні, оксамитові. Шовкові дорогоцінні тканини ручного виробу різноманітних кольорів мали загальну назву паволоки і поділялися на парчу, пурпур, порфир, черевлему, або багр. У письмових джерелах часто згадуються яскраві дорогоцінні тканини – анашип, алтабас, ворс яких робився із срібла або золота. Вираз “на вагу золота” відносно старовинних оксамитів і алтабасів мав буквальний зміст – так дорого цінувалися матеріали (шовк і дорогоцінні метали), з яких її ткали. Ці важкі не????чі тканини надходили і Ірану, Туреччини, Франції, Італії та вживалися тільки для потреб князівського двору й вищого духовенства. Із Західної Європи руські князі завозили також фризькі й фламандські сукна. З арабського Сходу, крім тканин, надходило намисто з кольорового, позолоченого або посрібленого скла тощо [Вишневськая И.И. стор.31]. Хоча слід зазначити, що в економіці Південної Русі імпорт у цілому відігравав другорядну роль і був пов’язаний в основному з предметами розкоші.

Про накопичення чималих скарбів заможними верствами населення Київської русі розповідають як численні клади дорогоцінностей та монет, так і поховання, в яких збереглися атрибути влади чи високого стану, - гривня (нашийні обручі), поясні набори, персні, дорогоцінна збруя, котли, намиста, діадеми, опріччя (дробниці), хрести. Виконувалися вони різноманітною технікою: перегород частої сталі, зерні, скані, черні, інкрустації, золочення [Рыбаков Б.А. ст.118-139]. Вчителями ювелірної справи на Русі були переважно греки. Але руські


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8